Гуморески

Богдан МЕЛЬНИЧУК.
І агроном, і народний артист

Нинішнього року йому виповнилося б сімдесят п’ять. Але ось уже дванадцять літ Павла Загребельного, який упродовж тривалого часу очолював Тернопільський обласний музично-драматичний (нині академічний драматичний) театр ім. Т.Шевченка, нема з нами. Та залишилися в пам’яті шанувальників Мельпомени його найколоритніші ролі — Тараса Бульби з однойменної вистави за повістю М.Гоголя, дядька Лева з «Лісової пісні» Лесі Українки, Лавріна Запорожця з «Незабутнього» за творами О.Довженка, Платона з «Дикого Ангела» О.Коломійця та ще десятки акторських у спектаклях та фільмах і режисерських робіт, із котрими театр не тільки виступав на базовій сцені, а й по кілька разів на тиждень виїжджав до сільських глядачів. Ці бувальщини із життя Павла Івановича — наша данина світлої пам’яті Майстрові сцени, який свій трудовий шлях розпочинав агрономом на Тернопільщині.

«Тату, а я?»

Старенький батько гордився всіма п’ятьма дорослими синами. Але коли вони на Різдво чи Великдень приїжджали до отчого дому, що в селі Рождественське на Черкащині, любив, милуючись ними і радіючи спілкуванню, казати:
— Ну, вип’ємо родиною по чарці за свято, сини мої: Грицю (тоді полковник у відставці, директор Черкаського обласного краєзнавчого музею, журналіст. — Авт.), Іване (викладач Черкаського педагогічного інституту, кандидат педагогічних наук. — Авт.), Петре (головний інженер-конструктор верстатобудівного заводу. — Авт.), Вікторе (механік. — Авт.)...
І робив паузу.
Наймолодший син запитував:
— Тату, а я?
— То я вам, шановні гості (бо ж за столом були і дружина, і родичі. — Авт.), скажу: «Маю я чотирьох серйозних синів, а п’ятий — артист».
Отой наймолодший син, Павло Загребельний, був актором і режисером, згодом головним режисером Тернопільського обласного музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка.
На жаль, усі п’ятеро братів Загребельних передчасно пішли за вічну межу.

«Заходь, заходь, агрономе...»

Коли Тернопільський театр ім. Т.Шевченка гастролював у російському місті Бєлгороді, Павла Загребельного знайшло запрошення із Золотоноші, що на Черкащині. Колишнього учня тамтешнього сільськогосподарського технікуму кликали на двадцятиріччя їхнього випуску. Оскільки П.Загребельний був зайнятий у виставах і керував колективом, то їхати, зрозуміло, не випадало. Тож послав телеграму з подякою за люб’язне запрошення, підписавшись: «Заслужений артист України, головний режисер Тернопільського облмуздрамтеатру, агроном Павло Загребельний». Бо й справді після закінчення технікуму до служби в армії працював агрономом у селі Мшанець Теребовлянського району на Тернопільщині.
Згодом митцеві розповіли, що його телеграма викликала на святковому вечорі в Золотоноші вибух сміху, і її й досі зберігають на почесному місці в музеї технікуму.
По сплині багатьох років уже народний артист України А.Загребельний став ще й професором Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти. Телефонуючи його першому ректорові, вже теж покійному академікові Едуардові Грішину, любив казати:
— Агроном Загребельний має до вас справу...
— Заходь, заходь, агрономе, — незмінно чув у відповідь.

«...Вб’ю тебе шаблею!»

Є у «Тарасі Бульбі» М.Гоголя відома сцена, коли головний герой вбиває свого сина. От і в однойменній виставі Тернопільського театру ім. Т.Шевченка навів старий Бульба, якого грав Павло Загребельний, на Андрія — Тадея Давидка, нині заслуженого артиста України, — пістоль і натиснув курок. Осічка! Вдруге натиснув курок — знову жодного звуку. Миттю знайшов вихід — вихопив шаблю і зі словами: «Якщо так, то вб’ю тебе шаблею!» і «рубонув» нею Андрія. А цієї миті за кулісами пролунав постріл...
«То не «Сініте», а «Златі елені»...
Павла Загребельного у 1977 році запросили до болгарського міста Слівена ставити у місцевому театрі ліричну драму Олексія Коломійця «Голубі олені». Цікава праця увінчалася прем’єрою, після неї тернопільський митець повернувся додому з найкращими враженнями і приємними спогадами. А коли через кілька місяців Павло Загребельний знову побував у Болгарії, то директор Слівенського театру ім. Г.Костова Еміл Костебеков довго не міг надякуватися гостеві за його творчу роботу.
— Так, як ти поставив, Павле Івановичу, то це не «Сініте» (у перекладі болгарською «голубі». — Авт.), а «Златі елені» (тобто «Золоті олені». — Авт.). У нас ще жодна вистава не йшла стільки разів і з таким успіхом, як твоя. Воістину золотий спектакль!

м. Тернопіль.

"Сільські вісті"