Гуморески

Іван КИДРУК
Притча про кримінальні закони

Більшість нашого електорату не вірить, що звірі між собою спілкуються притаманною для них мовою. І не тільки звірі, а й комахи. Один мій знайомий, учитель за фахом, котрий за шість останніх років тричі побував на заробітках у зарубіжжі, якось за чашечкою кави розповів про досліди одного португальського вченого.
— Я доглядав хатнє господарство цього великого вченого, — розповідав приятель. — Підмітав подвір’я, чистив раковини, подавав на стіл, коли за ним збиралося вчене товариство. Ентомолог досліджував мову комах. Він записав дзижчання, попискування, гудіння, хрипіння кількох сотень комах, передовсім мух та комарів, і склав цілу картотеку, за якою безпомильно можна було визначити, над чим дзижчали муха чи комарик, про що дзижчали, для чого дзижчали, кому передавали сигнали про небезпеку і таке інше.
— Та не може бути! — здивувався я.
— Якось, коли я вже пристойно тямився на португальській, — продовжував приятель, — великий учений продемонстрував мені свої магнітофонні записи. І що ж ви собі думаєте? Щойно якась мушка починала з плівки пищати, як її родички, що були в кімнаті, або дружно зліталися докупи, або завмирали на своїх місцях, або ж притьмом вилітали у відчинені двері чи вікна. У залежності від того, про що пищалося.
— Та не може бути! — вдруге вигукнув я.
— Не вірите? — трохи образився приятель. — У мене збереглася частина тих записів. Давайте проекспериментуємо з якоюсь мухою. Ось хоча б із цією, що літає у вашій кімнаті. Впіймаємо її, я звірю дзижчання з записами картотеки — і за день-другий повідомлю, про що пищалося.
Тут на недоїдений бутерброд саме всілася ця нахабна тлуста муха. Я схопив газету і ляснув по столу. Муха спритно вирвалася, та газета таки зачепила її, комаха перекинулася, задригала лапками, потім звелася і, так здалося мені, ображено зиркаючи на нас, підстрибом пошкутильгала до краю столу. Приятель упіймав її, посадив до сірникової коробки і сказав:
— Завтра-позавтра повідомлю, про що дзижчала ця муха.
Днів за три, коли я вже почав забувати про комашину історію, приятель з’явився знову.
— Ну? — поцікавився я.
— Муха до вас не повернеться, — казав приятель. — Вона й досі тремтить від переляку і гірше вогню боїться того, чим ви її вдарили.
— Чим же я її вдарив? — кажу. — Звичайнісінькою газетою.
— У мухи легкий струс мозочку, пошкоджене одне очко, крильця і перебита ліва задня лапка, — торочив мені знайомий. — За нашими людськими мірками це інвалідність другої групи. Цілими днями, як заведена, вона обурено дзижчить у скляній баночці, куди я її посадив. Я звірив її болісне дзижчання з картотекою великого вченого-ентомолога. І ось про що довідався. Муха на весь свій комашиний голос волає: бійтеся українських кримінальних законів! Уникайте українських кримінальних законів! Якщо вас ударять цими законами, у вас помутніє в голові, ослабне зір, ви можете назавжди втратити здатність рухатися та стати інвалідом. Бійтеся кримінальних законів! От про що криком кричить ваша мушка, відколи ви прибили її газетою.
Я взяв газету, яка й досі лежала на підвіконні. Це був столичний часопис із зведеним переліком кримінальних законів і постанов. На першій сторінці великими літерами був надрукований закон про посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією.
Приятель, допивши свою звичну чашечку кави, невдовзі пішов. Напевне, він усерйоз пройнявся дослідами над комашиною мовою.
Я переглянув інші газети. Усюди про нові кримінальні закони. Усюди про посилення боротьби з організованою злочинністю й корупцією.
Ось чого так тремтить і чого так боїться муха з моєї кімнати!