Гуморески

Роман КРИКУН
Баран, баран — буц!

МОЛОДЕ подружжя поверталося з села додому до столиці шикарною іномаркою. За селом на узбіччі дороги пасся здоровенний круторогий баран. Оля від захоплення аж заверещала:
— Ой, глянь, Кузьмо, який файний козел! Прошу, зупинись, дай добре роздивитись. Я ніколи не бачила такого красеня!
— Столична дурепа, до твого відома, це не козел, а баран, пора знати.
Оля не образилась, а відчинила вікно машини й закузькала:
— Кузька, Кузька, Кузя...
— А чому, дорогенька, саме «Кузя»?
— Бо на тебе схожий. Не ображайся, любий, адже я на «дурепу» не образилась. Розумненький! Атож, майже всеньке життя прожити в селі...
Баран зацікавлено підійшов і втупився в Олю нахабними рудими очищами.
— Ах, яка м’якенька на шиї вовна, а носик який замшевий! А роги які великі, закручені, міцні! — щебетала Оля, погладжуючи нахабну худобину.
Баран ніби хрюкав од задоволення. Оля зігнутим пальцем постукала по рогах. Тварина цей жест, мабуть, сприйняла як запрошення до гри, тож відійшла від машини, а відтак розбіглась і з усієї баранячої дурної моці вцідила у дверцята. Авто вельми гойднуло. Оля завищала, а Кузьма притьмом вискочив з-за керма з метою припинити протиправні дії. Даремно він це вчинив: баран аніскілечки не злякався. Він подумав, що чоловік також має велике бажання погратися, тож кинувся на Кузьму. Останній видав розпачливий, приправлений матюком зойк і став тікати від барана, бігаючи навколо машини. Десь на десятому колі баран відстав: чи то гратися набридло, чи вельми стомився. А Кузьма, сапаючи, мов паровоз, тим часом прошмигнув у салон за кермо і під істеричний сміх Олі на повному газу ганебно покинув поле бою.
— Надивилася! Так?! Їй, бачте, смішно, чорти б тебе забрали! Ти виділа, що він зробив, поганець клятий, із дверцятами?! Ти хоч уявляєш, за кого мене сприймуть, коли доведеться пояснювати у страховій компанії, хто так пом’яв машину?..