Гуморески

Віталій КОВАЛЬ
Стружка

Директора радгоспу Якова Затичку викликали до тресту і вліпили догану. За ранні овочі, за молоко, за м’ясо, за відрив від мас. І — взагалі. Щоб не забував, на якому він світі. Одне слово, «зняли стружку».
До радгоспу Затичка повернувся злий, як чорт. Зібрав у себе керуючих відділками і давай із них теж «стружку знімати».
Найбільше дісталося Євгенові Тихому:
— Ви ні біса не робите! — гримав на нього директор. — Спите на ходу. Ледарюєте! А я за вас догани хапаю?!
Викричавшись, директор охолов трохи, а керуючі розбіглися по радгоспу роздавати запотиличники. До вечора в селі — гамір і метушня.
Євген Тихий здибав на вулиці бригадира Андрія Розсаду.
— Спиш на ходу! — накинувся. — Пика червона, гляди, репне! На тобі воду возити, орати можна! А в полі — я за тебе працювати буду?!
Розсада, хоч і не зрозумів, за що з нього «стружку знято», слухняно видерся на велосипеда і покотився за село. Їхав через баштан, заглянув у будку до сторожа. Так і є: спить!
— Спиш?! — гарикнув на сторожа так, що той аж підскочив. — Ледарюєш? Даром хліб їси? А баштан, думаєш, бригадир за тебе стерегти буде?
Вигнавши сторожа з будки, Розсада поїхав далі. А сторож Динька півдня виглядав хоч поганенького злодія, ходив по баштану, як неприкаяний, але так і не знайшовши, на кому б зігнати злість, прискіпався до собаки:
— Ти ще тут під ногами плутаєшся! Робить тобі нічого? Баштан стережи! Я за тебе гавкать буду? — і огрів Сірка костуром.
Відвівши душу, Динька поліз у будку досипать.
«Стружці» кінець.