Гуморески

Віталій КОВАЛЬ
Дефіцитний товар

Спочатку я спробував проскочити без черги. Протиснувся до прилавка, всім своїм виглядом показуючи, що я не покупець. Що, буцiм, менi тiльки глянути, за чим люди товпляться.
Цей маневр блискуче вдався. Далi бочком-бочком непомітно затесався помiж тих, що стояли бiля прилавка першими. Наче я тут i вродився. Навіть сам погукувати почав:
— Не товпiться, громадяни, не товпiться!
Бо дуже натискали з боків.
Але тут мене викрили й викинули геть, вiдiрвавши при цьому два гудзики і добре нам'явши боки.
Кінець черги я знайшов десь за пiвкварталу вiд магазину.
Черга посувалась повiльно. Я притримував руками поли пальта i пританцьовував на місці, намагаючись зігрiтися.
На душі було неспокiйно. "Вистачить чи не вистачить?" — це питания хвилювало всiх.
— По скiльки в однi руки дають? — перапитували один одного.
— Кажiть, щоб потроху...
Кiлька раз хтось пускав чутку, що товар скiнчився, i тодi зчинялась метушня i штовханина. Черга ламалася, а за кiлька хвилин шикувалася знову. Довго з'ясовувалось, хто за ким. Тi, що стояли ззаду, якимось побитом опинились попереду i не хотiли нiкого визнавати.
Покликали постового мiлiціонера, щоб навiв порядок. Я сам спiймав якогось молодика, що намагався прослизнути до магазину. І хоч вiн виправдовувався: "Я хоттів тiльки глянути!" — я передав його млiцiонеровi. Нехай не лiзе, нахаба!
Тим часом я просунувся вперед бiльш як наполовину. Але черга не зменшилась. Кiнець її був на тому ж мiсці, що й дві години тому. Черги мають свої закони утворення...
Коли я був уже за кілька крокiв вiд мети, товар справдi скінчився, в чому кожен хотiв пересвiдчитись на власнi очi. Задні налягали, переднi сунули їм назустріч.
Я опинився посерединi. Менi вiдiрвали решту гудзикiв. У чергах менi завжди не щастить...
Зате несподiвано пощастило на вулиці. У якогось дядька з-пiд поли я придбав те, за чим так побивався: повну сiрникову коробку мотилiв.