Гуморески

Володимир ІВЧЕНКО
Найпродвинутіший дід у світі

— Чого ти на мене витріщився? — сердито буркнув маленький сухий, мов патичок, Єлисей Прокопович, або по-місцевому дід Грап, до свого внука.
Юрко шморгнув носом:
— Класні у тебе, діду, штани...
— Оці? — здивовано глянув Єлисей Прокопович на свої діряві та латані джинси.
Онучок шморгнув удруге:
— Оці.
— Ти, хлопче, мабуть, уже той... очманів від того комп’ютера... У цих штанях уже живого місця немає! А вчора як зачепився за хвіртку, то розпоролася й холоша. Он баба вже давно просить їх на ганчірки...
— Ти що?! — аж підскочив Юрко. — В жодному разі! Краще віддай мені... Я потру їх цеглою, пороздираю краї дірок — хлопці луснуть від заздрощів.
Тепер уже дід Грап не зрозумів нічогісінько. А ввечері, коли не було поруч зайвих вух, стурбовано поділився зі своєю старою:
— Треба б зводити нашого Юрасика до лікаря...
— З якого дива? — здивувалася баба. — Він ніби ні на що не скаржиться...
Єлисей Прокопович багатозначно гмикнув.
— Е-е-е-е, «не скаржиться»... Відсутність скарг — ще не ознака доброго здоров’я. Ти знаєш, що він відчебучив? Випросив у мене старі джинси...
— Оті засмальцьовані, що я хочу взяти на ганчірки?
— Атож! Та ще й хоче, чуєш, натерти їх цеглою. Каже, вийде «відпадно» і «кльово»... Хіба таке скаже нормальна дитина? Ні, це не на добро! Отож я й думаю: поки не приїхали наші молоді зі своїх італійських заробітків, треба звернутися хоча б до невролога.
Їхати з дідом до районної поліклініки Юрко відмовився навідріз. Та коли йому пообіцяли купити за це новеньку мобілку, погодився. Тільки боязко уточнив:
— А там не робитимуть уколів?
— Ні, — заспокоїв Єлисей Прокопович. — Тільки, можливо, постукають молоточком по колінах та звелять із заплющеними очима попасти пальцем у кінчик носа...
...Районний невролог був лікар моложавий. На його засмаглій шиї виблискував товстий золотий ланцюжок, а на підмізинці лівої руки — масивний перстень. Перш ніж завести внука до кабінету ескулапа, Єлисей Прокопович вирішив переговорити з ним особисто.
— Бачте, у нас тут таке... — розпочав він, нахилившись до лікаря.
В цю мить невролог сів у крісло, поклав ногу на ногу і відкинув полу білого халата. Те, що побачив при цьому дід Грап, зупинило його на півслові: юнацька статура лікаря була обтягнена джинсами... в численних дірках та латках.
— Розповідайте, я вас слухаю! — заохотив Єлисея Прокоповича невролог. — Чого ви так дивитеся на мої джинси? Ґудзики там ніби застебнуті...
Дід Грап ледве видав із себе:
— Так-так, застебнуті. Але чого, звиняйте, ваші штани у дірках? Мало заробляєте?
— Ось ви про що, папашо! — щиро засміявся лікар. — Дірки, як ви кажете, так само, як і продумано розміщені латки, — це... Ну, мода така... Класно, відпадно, кльово!
— Зрозуміло, — сказав Єлисей Прокопович. — У такому разі ми вас не турбуватимемо.
Вийшовши з кабінету лікаря, дід Грап промовив до внука:
— Твоя правда, Юрасику. Ти цілком здоровий сучасний хлопець... Отже, підемо купувати обіцяну мобілку.
Внук радісно вигукнув:
— Класно!
Дід жартома його підтримав:
— Кльово!
— Просто відпадно! — засяяв Юрко. — Ти в мене найпродвинутіший дід у світі!

Повернутись до розділу "Гуморески"