Гуморески

Г. ДИРДА
Політичні посиденьки

Ми з кумом Петром любимо побалакать про політику. Посідаємо оце в нього під яблунею у дворі, там таки добре: і столик є, й ослінчики, — та й починаємо. Що там робиться у Коста-Ріці чи Гвінеї, Афганістан згадаємо, Сполучені Штати, Європу. Кум особливо полюбляє Англію, тобто Великобританію. Онука у нього трохи гаркавить, мала ще, так він усе її просить:
— Оленко, ану скажи: екс-прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер.
Та й узагалі — світ так цікаво живе, є про що побалакать. Другий раз Марія, кумова жінка, винесе нам якусь закусь, а вже до неї у нас щось та й знайдеться.
А це якось завітав на наші посиденьки кумів сват Василь і просвітив нас щодо політики в нашому селі. Ось вона, тут, на сусідній вулиці, а ми, дурні, й не знали, що вона, ота політика, шмигає коло наших хат.
— Учора у моєї сусідки, тітки Насті, був дільничний.
— То й що? Мабуть, шукав когось — робота в нього така.
— Не шукав. Він ішов повз бабин двір, а вона саме заганяла свого Президента.
— Кого?
— Президента. Це в неї індик найбільший. Надметься, пір’я настовбурчить і бухкає.
— А дільничному що до того індика?
— Так вона його лаяла, як тільки хотіла. Мовляв, ти, Президенте, ходиш такий поважний і гордий поміж усього птаства, набундючишся, а користі? Тільки балачки.
— Чим усе закінчилося? — питаємо ми у Василя.
— Той дільничний хотів було провести з бабою виховну бесіду, а вона вже Спікера лаяла. «Тітко Насте, а кого це ви спікером називаєте?» — запитав дільничний.
«Та півня отого цибатого, розмальованого. Кричить, галасує на весь куток, сподівається, що його почують. Та всі вже звикли і на нього нуль уваги. Кожен своє робить». Дільничний тільки гикнув. «А ви, кандидати в депутати, куди претеся? Почекайте, зараз і вам принесу», — тим часом кричить тітка Настя.
— А це ще хто? — питаємо у Василя.
— Підсвинки. Їм аби швидше до корита. Ну справжнісінькі тобі кандидати.
— То в баби Насті там справжній парламент? І коаліція — опозиція є?
— Певно. Курки з качками. Як почнуть сокоріти та кудахкати — півсела чує. Коаліція справжня. Прем’єром у них старий качур. Ходить поміж курей, командує. Навіть пробує по-курячому сокоріти, та не дуже виходить. Зате хазяїн справжній. Днями клопочеться, дбає. Йому б лопату в руки — ціни не було б.
— А опозиція?
— П’ятірка гусей. Ці завжди на сторожі. Хай десь щось не так — зразу ж: «Га-га-га!» Свого не подарують.
— Малувато щось гусей.
— Було більше, так багато перелетіло до сусіда. У нього зграя більша й годівля краща. Сусід їх відловлює й тітці Насті віддає, а та зразу ж ріже, щоб не літали. Да-а. А старшою у них гуска. Але вона сидить... На яйцях сидить, висиджує.
— Посивів трохи дільничний, побувши у баби?
— Та почухав потилицю добряче. Заборонив тітці Насті влаштовувати парламент на подвір’ї, а молоде покоління, різних там курчат та каченят, порекомендував називати закордонними іменами. Щоб ніхто не присікався.
— І звідки та баба Настя знає всі наші політичні новини?
— Та в неї ж радіо на подвір’ї висить. Гомонить, не змовкає з ранку до смеркання. Так що в політиці вона розбирається краще за нас.
Отаку придибенцію розповів нам Василь, кумів сват.