Гуморески

Анатолій ДІМАРОВ
Наврочене яйце

Сталося це на Богом забутому хуторі, де я і дружина шпарко заходились хазяйнувати на землі, на отому майже гектарові, де бур’яни аж гули та замість людей порядкували лисиці. Орали і сіяли, копали й садили, вирощували хліб і до хліба, ще й курей повен двір напустили, і паця, симпатія жінчина, у хлівцеві зарохкала. А ще ж нещадна війна з жуком колорадським, з пирієм та щирицею — вгору глянути ніколи, кожен день хоч доточуй. Про радіо-телевізор забудь і не згадуй, хіба що перекинешся словом з сусідами, привітними і не дуже; яких Бог послав, з тими і вживайся.
Найчастіше спілкувалися з сусідкою Надькою, яка жила через вулицю. Надька жінка наче й не зла, але все, що потрапляло під руку, сварила по-чорному.
Особливо діставалося гусям.
Що й жеруть, як у прірву; не встигнеш одігнати до річки, плавали — не плавали та й швиденько назад: сип їсти, хазяйко!
Що й несуться на сміх курям: гороб’ячі яйця й то більші.
— А гиля, бодай ви всі поздихали! — так Надька щоранку турить до річки гусей мимо нашого двору.
Якось я спустився до цієї симпатичної річечки, що наш город обціловувала делікатними хвильками. Глядь: яйце у воді. Ледь в долоню вмістилося. Страуси в нас розплодилися, чи що? Невже Надьчина гуска з переляку знесла?
— Надько! — гукнув до сусідського двору піднявшись. — Погляньте, які яйця ваші гуси несуть! А ви на них грішите!
Анітелень. Не інакше Надька на городі зашилася, з бур’янами воює, весь світ кленучи.
Подумав, подумав та обережно яйце те й поклав. Перед вікном, що світило на вулицю. Хай помилується та не кляне нещасних гусей.
Ну, а що далі було, то не доведи і помилуй!
Угледіла Надька яйце. Одразу ж угледіла: від її очей ніщо не сховається.
Наврочене! Якась личина наврочила та й під хату підкинула.
Що робити?
А до ворожки!.. До баби шептухи... Хай пораїть, як лихо одвести.
Ворожка пораїла так:
— Ото як побачиш яку, що на яйце витріщається, ще й губами ворушить, то хапай те яйце та на її голові й розтовчи.
Повернулася Надька, за вікном зачаїлась.
Іде! Баба Палажка, свічечка Божа. Будень надворі, а вона в празниковому. Не інакше до Божого храму — гріхи всіх хуторян одмолювати. Така богомільна, що аж!
Тиць — зупинилася! На яйце дивиться. Ще й губами ворушить.
«Вона!!!»
Не встигла баба й двір поминути, як Надька її наздогнала. Та з усього маху яйцем по голові!.. По голові!.. Ще й по обличчю — жовтком!..
Крику!.. Гвалту!.. Хутір трусився...
А я?
Що ж я...
Я мовчав — беріг свою лисину.
Надька така: не пожаліє яєць!

м. Київ.