Гуморески

Анатолій ДІМАРОВ
Гонорар

За роки незалежності я написав п’ять книжок, не одержавши за свою каторжну працю копійки щербатої. Добре, що за кордоном знаходилися спонсори, які й
фінансували видання цих книжок, окрім гонорарів, звичайно. А то жодна книга моя не побачила б світу: наші скоробагатьки презирливо гнуть кирпу, коли
книжка не на "русском".

А тепер ближче до діла.

Три місяці тому я зламав праву руку. Де мене чорти не носили, на які гори не видирався — од Тянь-Шаню аж до Паміру, — повертавсь неушкоджений. А тут Богові ввірвався терпець, і я біля дому, перед порогом, так брязнувсь об асфальт, що й пальці повискакували.

Ну — рентген, ну — гіпс од ліктя до кінчиків пальців, ну — замість правиці біла балабуха, що я її мусів шість тижнів вичичикувати.

А тут дружина зібралася на Лісовий базар, і я ув’язався за нею: хоч лівою допоможу щось піднести.

Доїхали, стали виходити з метро, дружина зупинилася коло бабусь, що торгували всякою всячиною на сходах. А мене — то один, то інший штовх, штовх боляче в лікоть! Терпів, терпів я та й вирішив піднятись до виходу і вже там почекати дружину.

Піднявсь, об одвірок обперся, звично правицю причучикую лівою.

Коли — тиць щось холодне в долоню.

Глянув: бабуня віддаляється, хрестячись.

Розтиснув долоню: двадцять п’ять копійок.

Не став наздоганяти стару та переконувати, що я не жебрак. Діждався дружини й подав їй монетку:

— Тримай мій перший за роки незалежності гонорар. Перший та, мабуть, і останній. Гіпс знімуть — з чим я під церкву ходитиму?

м. Київ.