Гуморески

Анатолій ДІМАРОВ
Наше входження в ринок

Першим у ринок зопалу вшелешкавсь я.

Не спитавши мудрої своєї дружини.

Реклама задовбала. З ранку до вечора. Вкрадливий баритон обволікав мою свідомість, умовляв, переконував, що без цього приладу я жити не зможу. Йому день і ніч не давали спокою мої болячки, він про них тільки й думав.

Доконала мене його довірлива розповідь про той апарат.

Створений для космонавтів надсекретний прилад надійшов нещодавно у продаж.
Його не так легко дістати, бо вмить розкуповують, але оскільки я до них вчасно звернувся, то вони для мене забронювали один.

— Скільки ж він коштує? — я вже дозрів, прилад той уже й спати мені не давав.
— Всього чотири тисячі, — мовив. І швиденько додав, — але це тільки для вас.
Так він набагато дорожчий.

— У мене чотирьох тисяч немає, — сказав я розчаровано. І поклав слухавку.

За годину — знов його голос:

— Анатолію Андрійовичу, — він уже знав моє ім’я та по батькові. — Оскільки ви інвалід війни, ми вирішили продати вам по собівартості. Без жодних націнок. Всього дві тисячі... Лади?

Ще б не "лади"! Дві тисячі в мене були. На ліки.

— Тільки після обіду приносьте, кажу, бо в цей час дружина збиралася піти до дітей.

Принесли хромоване чудо. Я його одразу ж заховав, вирішивши потроху підготувати дружину.

А наступного дня знову дзвінок. І жіночий щебіт:

— Вітаю вас із приладом!

— Дякую. А хто це?

— Я вибачаюсь, але стався невеликий недогляд. Щоб користуватися приладом, необхідно приймати пігулки.

— Скільки з мене?

— Дві тисячі гривень. Щорічно.

Пожбуривши телефонну трубку, я дістав куплену з дурної голови заразу і копнув її ногою.

Дружина, коли я їй усе розповів, покрутила біля скроні пальцем:

— Ти в мене неможливий! Треба ж отак утелющитись!

Не заперечував. Викинув зопалу придбаного чорта в куток, завалив книжками.

А за півроку настала моя черга крутити пальцем біля скроні: дружина теж ушелешкалась.

Зроду-віку не бачив її такою ошелешеною. Ходила з таким видом, наче перед нею весь світ завалився.

Як?! Її, таку обачну... Таку навчену життям... Її, що сім разів зміряє, та й то ще раз переміряє... Її, Євдокію Нестерівну, обвели довкруж пальця, наче дитину.

Купила електромасажер. Китайський. Три тисячі віддала за нього, ще й подякувала, що дві тисячі скинули як ветерану війни. А заглянула до універмагу: стоять голуб’ята по чотириста гривень штука.

І другого ж дня по телефону щебет жіночий. Про пігулки в дві з половиною тисячі гривень ціною.

— Ринкові стосунки, моя дорогенька, — втішав дружину, як міг. — Ринкові стосунки.

м. Київ.

"Сільські вісті" 2009.06.05