Гуморески

Валентин ЧЕМЕРИС
Сірий і ягня

Це колись у дідуся Глібова траплялося: Вовк Ягнятко їв. Дикі були часи! Брр!.. Нині — нові часи. Отож і нові байки.

Наше Ягня теж пішло до річки напитися водички.
І його теж стрів Вовк-Вовчище.
— Ага, — грізно гарчить, — ось я тебе з’їм!..
— Їж, — покірно каже Ягня. — Така, певно, моя доля — бути з’їденим. Або тобою, або проклятими нітратами.
Вовчище, який уже хотів було хапати свою жертву, тільки зубами клацнув і насторожено спинився.
— Що ти мелеш? Які ні-нітрати?
— А ті, пане Вовче, що з травою щодня споживаю. Все довкілля нині забруднене. За радіонукліди вже й не кажу, вода, яку п’ю, аж кишить радіацією!
— А чого ж ти не... бережеш свого здоров’я? — вибалушив очі Сіроманець. — Ще й мене забагло отруїти? — і позадкував од небезпечного Ягняти. — А я здуру трохи було тебе не згламав. Ан-ну, — гаркнув, — геть звідсіля! Ходять тут... усякі та заразні!
Вовк хоч і був вовком, але дуже беріг своє дорогоцінне життя, тому, знаючи тяжку екологічну ситуацію, кого попало не їв.
А ви: нітрати, нітрати! радіація! В наш час буває, що й нітрати життя зберігають, як у випадку з Ягням.