Гуморески

Світова сенсація!

З ЛІТЕРАТУРНИХ ГЛИБИН

Постать барона Мюнхгаузена знана усьому інтелектуальному світові. Відомо, що це була реальна людина. Добродушний вигадувальник і фантазер складав веселі небилиці. У 1781 р. деякі з них побачили світ. А чотирма роками пізніше німецький письменник Еріх Распе опрацює ці твори, додасть до них фантастичні оповіді інших авторів і видасть книжку “Пригоди барона Мюнхгаузена…”

Нещодавно, під час розбирання Кельнського архіву, знайшли досі невідомі листи барона Мюнхгаузена. Рукописи дуже постраждали, але мюнхгаузенознавцям вдалося деякі з них відреставрувати. Зокрема й лист до “Самоспеченого “барона” фон Шварцетухеса”… Постаті Шварцетухеса встановити не вдалося. Між ученими точаться суперечки. Одні вважають, що це сучасник Мюнхгаузена, інші — що його далекий нащадок. А зміст листа пояснюють паранормальними явищами — зміщеннями у просторі і часі.

Пропонуючи лист до публікації, сподіваюся, що розумний читач також підключиться до розгадки цієї таємниці…

З пошаною,
мюнхгаузенознавець Фрідріх Бумеранг.

“САМОСПЕЧЕНОМУ “БАРОНУ” фон ШВАРЦЕТУХЕСУ

З глибоким сумом дізнався, що спадкова бароняча хвороба — “невинного самовибріхування” у надлюдей, — в особі вашій набрала гидотної форми — оббріхування інших людей. Так званого ч о р н о м а з с т в а.

З ваших публічних “шедеврів” видно, що голову вашу роз’їдає тяжка форма “Bronzus nimbus”, а груди пожирає “Zelenus Zabus”. На жаль, це супроводиться рецидивами галюцинацій супервласнозначущості, одвертим хамством стосовно інших, моральним терором, явним порушенням морального і кримінального кодексів.

Бо одна справа, “бароне”, коли, допустім, якийсь “новоспечений талант” негласно “позичає” в Ільфа і Петрова ідею роману й на її основі громогласно “творить” свій “перший сатиричний роман”; чи тихенько бере у Стівена Лікока форму веселих порад й на ній “випресовує” свої поради; Або ж коли “талант” компонує свої “публіцистичні” гостроти із гострот писаних іншими… Чи там “підхоплює” у “Васі Чонкіна” ідею фекально-золототворчого процесу й на ту ідею кладе свій “естетичний” зміст: як він у дитинстві потайки крав у мами варення, потайки виїдав з банок, а в банки гадив і закривав їх знову. Мама ж ту “продукцію” ставила гостям на стіл і примушувала їсти… Це, звісно, — гидко, натуралістично, вульгарно, аморально, але… не дуже кримінально. Принаймні, у пост совковій демократії… Принаймні, можна відбрехатися: “Я цього не читав…” Або ж: “Ми до цієї теми підійшли паралельно…” Або ж: “На колір і смак товариш не всяк…”

Інша справа, коли “талант” займається прилітературним кілерством, моральним терором, втручається у чиєсь особисте життя, паплюжить честь і гідність, роками збирає на когось “компромати”, принижує, переслідує, обкидає лайном…

У наші часи хтось кинув би такій потворі рукавичку й простромив би шпагою те місце, яким він висиджує свої “шедеври”…

У часи розгнузданої вседозволеності, коли “гідність” негідника домінує над порядністю і честю людини, — єдиним спасінням від такої недуги може бути лише лікування. Поспішіть, “бароне”! Бо, коли “слідопити” підключать до вивчення вашої “творчої” парсуни свого “томаграфа”, він покаже такі ваші достоїнства, що ваш авторський образ, виліплений скарабеями, виглядатиме на їхньому тлі діамантом… А, якщо вірити переказам, що ваша “найзаповітніша мрія — бути похованим на Байковому кладовищі”, то вона може й не збутися. Бо чорти, які облюбували вашу “золоту” душу, померти вам не дадуть ніколи. Їм треба мати через кого робити людям пакості…

Лікуйте душу, “бароне”! І… г о л о в у…

Барон Мюнхгаузен”.