Гуморески

Микола БОСАК
Мобілка

Вранці Каплан пішов до туалету. Тільки зручно примостився, як з-під унітазу пронизливо й огидно завило-запілікало. Каплан, немов опечений, мало не наробивши собі прикростей, підскочив. Зазирнув під унітаз — там лежав і розливався руладами мобільний телефон. Це отрок Боря залишив. “У кого воно таке навіяне вдалося?”, — подумав сердитий батько, йдучи шукати синові вуха.
Ранок було зіпсовано. Яєчню з’їдено механічно. Дружину обізвано коровою. Кота перської породи підгилено правою ногою аж на диван.
У вагоні метро натовп силоміць притис до Каплана пишногруду молодицю. Вона так напахтилася імпортними духами й дезодорантами, що від тих пахтінь аж у голові макітрилося. Ще й двох зупинок не проминули, як у молодиці в сумці, що була затиснена на рівні колін, заклично посигналив мобільний телефон. Вона з труднощами пропхала руку між своїм і Каплановим животами, стосовно сумки промахнулася, і Каплан залився червоною фарбою та потом, а молодиця від несподіванки знайденого витріщила на нього очі.
Мобілка розривалася руладами і запашна пані після другої спроби, штовхнувши сусіда ліктем у живіт, дістала її й притулила до вуха.
— Слухаю, котику! Я вже їду! В “мерседесі”! З ким... з ким... З лисим мокрим дядею! — доповідала вона невидимому співбесіднику, безсовісно витріщившись на Каплана.
На вулиці картина нагадувала день відкритих дверей у дурдомі. Голопупі дівиці, волохатоногі безштанні чоловіки, мами з дитячими візочками і розповнілі офіцери з нашим тризубом на кокарді і чужою мовою на язиці, притуливши до вух мобілки, йшли кому куди треба, жестикулювали, гримасували, сердилися, сміялися самі й смішили невидимих співбесідників.
В офісі на порозі Каплана чекала з мобілкою біля вуха шефова секретарка Люся й відразу передала наказ їхати в парламент, бо там слухатиметься законопроект з їхнього комунального питання.
Каплан був гостем парламентарів уперше і з інтересом спостерігав з балкона овальну залу, дуже схожу змістом і робочою атмосферою на Бесарабський ринок. Коли в прийнятті закону настав кульмінаційний момент — голосування — по залі то тут, то там — скрізь, затерликали мобілки: обранці замість кнопок “за” натискали на свої телефонічні цяцьки і з успіхом провалили закон.
Ввечері Каплан за дорученням шефа водив гостей з Кракова в оперу. Чарів улюбленого “Лебединого озера” він не відчув. Упродовж усього спектаклю в партері й на балконах теленькали мобільні телефони, вкручуючи у вуха буравчики неприємних, зовсім немистецьких звуків.
Притягнувши додому стомлений і знервований за день організм, Каплан безсило впав на ліжко. Вже почав засипати, наче й снитися щось затіялося, як раптом під подушкою несамовито запищала мобілка. Син Боря підклав.
Не маючи сили шукати посеред ночі синові вуха, батько пошпурив мобілку геть. Та вдарилася об одвірок і заніміла.
А по всьому світу в цей час заливалися розмаїтими звуками мільйони мільйонів інших.

Ще гуморески Миколи Босака тут