Гуморески

Микола БІЛОКОПИТОВ

БАЙКИ, БАЄЧКИ, БАЙЧЕНЯТА
        

Були в однім дворі качки і кури.
Гарненько по-сусідськи їм жилось —
Дві різні  мови, різні дві культури,
А разом, бач, гармонія!
І ось
Предивні почались метаморфози:
Курчата, вже як трохи підросли,
То, курям всім на сміх,
а мо' й на сльози,
По-каченячи крякать почали...
Ще й вивчились перевальцем ходити,
Копіювали звички і вбрання,
І згодом стало важко розрізнити
Покачене курча і каченя.
Качки це заохочували радо —
Мовляв, у нас до полку прибуло!
Хто крякає, —
той вищого розряду,
Хто квокає, —
те ясно хто — село.
А кури що ж?
Як щиро говорити,
Вони й не помічали новизни —
Мовляв, було б що діткам
їсти-пити,
А там нехай хоч рохкають вони.
І деякі зарохкали.
Одначе
Були в пошані ті, хто добре кряче.
Воно ж якби оті курчата вміли
Пристойно розмовляти так і сяк,
А то ж
іще й чужого не навчились,
А вже, бач,
і по-своєму — ніяк!
Он півники — накрячуться до гику,
Із селезнями дудлячи  пивко,
А потім зранку, замість "ку-ку-рі-ку!",
Як заведуть зненацька:
"Кря-ко-ко!",
Лякаючи тим криком розбишацьким
Чужих, своїх
та і себе самих...
А потім цим іще й бравують хвацько
Та ще й кепкують із курчат малих:
"Смотрі, як те ципля чудно балака,
Кокоче токо,
а совсєм не кряка!".
Отак і йшло.
Минали дні без ліку.
Вже ті курчата — бабці й дідусі,
Вже в них онуки виросли великі,
Бува, хтось квокне,
хтось закукуріка,
А в основному крякотять усі.

—

Для тих, хто серце незрадливе має —
Чуже шанує і своє плекає,
Повторювати ладен повсякчас:
Ця байка не про вас,
ця байка не про вас...

           ЗАТУЛИВ

На Цвях, що зі стіни стирчав,
Взяли й повісили Картину.
Це неподобство!         
Цвях почав. —
Це за яку ж таку провину?!
— Гей, Цвяше, годі, далебі, —
Озвався хтось. —
Чого кричати?
Гордився б краще, що тобі
Шедевр довірили тримати.
— Який шедевр? —
Та щоб він скис!
Уліз по блату, очевидно?
Кому він здавсь, портрет якийсь,
Коли за ним... мене не видно!

     ПІДСТУПНИЙ  ТРЮК

Одного разу Лебідь, Рак і Щука
Сукупний бізнес вирішили втнуть,
Домовившись утрьох, — нехитра штука —
Тягати воза скрізь, куди пошлють.
Послали їх на поле гній возити.
Потрібне діло, що там говорити.
Отож, впряглися.
Рак бадьоро свиснув:                  
Враз кожен піднатужився, натиснув,
А позаяк при силі всі були,
То легко з місця воза потягли.
Вже дві версти чи й більше відмахали,                  
Аж раптом...
— Стій!!! —
сердито пролунало.
— Вам хто дозволив цей підступний трюк?! —
На бізнесменів кинувся Віслюк. —                        
Ви тут наробите такого, дай вам волю...
Ні, я цих витребеньок не дозволю!..
Мовчать!!!
А як спокійно та без лайки:                            
Є циркуляр відомий, в формі байки,
Підписаний ще Глібовим Л.І.,
Щоб ви цей віз урізнобіч тягли!                        
Тож і тягніть:
хто вгору, хто в ставок,
Бо не було ще інших вказівок.                           

Те, що Віслюк — затятий бюрократ,
Стоїть всьому новому на заваді
Відомо, та й описано стократ,
А я — про інше в цій своїй баладі:                     
Вже час новий, новий суспільний лад,
А віслюки, куди не глянь — при владі.

ПРИНЦИПОВИЙ ФЛЮГЕР
                   (Пафосне)

Ані вправо, ні вліво —
непохитно, як совість,
Він стоїть на своєму
у вітряну пору.
Я вклонився йому
за його принциповість,
Бо не знав:
його просто заклинило вчора.

У розквіті
вже мемуарних літ
Вона в науці залишає слід,
Педагогічний видавши трактат —
“Про досвід виховання немовлят”.

Щодня із клітки гонорово
Кричав:
“Мені свободу слова —
Я б народив такі думки!..”
Його дослухались таки,
Тепер свободу слова має:
Що хоче, те і... повторяє.

Ні “ліві”, ні “праві”
Мені не страшні:
При владі державній
Я завжди в ціні.

Ще не проклюнулось, як слід,
А вже часу не гає:
У стінку стукає і квит —
Сво-бо-ди вимагає.

Вчорашній День
сьогоднішньому правив,
Що завтрашній
давно вже все проґавив.

   НОВАТОРСЬКІ ПОШУКИ

Мчить щодуху Чутка-цокотуха —
Все нові й нові шукає вуха.

Небито й довго жив би Ніс,
Якби куди не слід не ліз.

  ПЕДАГОГІЧНА ПОЕМА

У мемуарах записав Батіг:
“Виховував по-своєму,
Як міг...”

“Я всім потрібна
скрізь і всюди,
Без мене й Бублика не буде!”

Як таланить сусіду
трохи навіть,
То Василя відразу жаба давить.

 Байки в прозі

Наліво дорога. Направо дорога. А прямо прірва.
Стоїть гурт на роздоріжжі, не може дати собі ради: якою дорогою до кращого життя скоріше дійти? Одні закликають піти неодмінно ліворуч, другі — праворуч. Треті запропонували компромісний варіант.
Послухали третіх і з піснями рушили прямо.

— А тепер, вельмишановний пане Язик, давайте нарешті поговоримо про свободу слова, — запропонував величезний Кляп, зручно вмостившись у Роті.

  ПЕРЕДВИБОРНА АГІТАЦІЯ

— Ми найнадійніша об’єднуюча сила! Голосуйте за нас і тільки за нас! — агітували за себе Наручники.

ПРО АМБІЦІЙНІСТЬ

— Шановна добродійко Ніч! Передайте, будь-ласка, отому хвалькуватому вискочці Ранку, щоб на очі мені не траплявся! Бо я йому покажу, хто мудріший! — грозився Вечір.

ДОСТОЙНА ВІДПОВІДЬ

Ішли дорогою троє. Аж бачать: попереду хтось до дерева ланцюгами прикутий. Підійшли ближче, впізнали бідолаху.
— За що ж це тебе? — поцікавилося Невігластво.
— Дарма не прикували б! — єхидно зауважила Підступність.
— Покайся! Може відпустять? — порадила Глупота.
Нічого не відповіла їм обплутана ланцюгами Свобода. Нащо дарма слова витрачати...

 ПРИТЧА ПРО ВОЛЮ

Була собі Воля. Велика, як небо, світла, як пам’ять, шанована, як козацька шабля, бажана, як кохана жінка. Усяк, хто був при ній, цінував її й гордився нею.
Та прийшли недобрі часи. Остудили серце, затуманили розум. І кожному захотілося мати свою Волю — хоч невеличкий шматочок, хоч пів шматочка. Кожен приходив і брав потроху. Брали, брали та й вибрали всю.
Тепер у кожного зокрема вона є, а у всіх разом її немає.
Так і живемо...

ПРО МАРНОТРАТСТВО

Якось зустрілися дві думки — Розумна і Дурна. Погомоніли про те, про се та й розійшлись.
— Ну й дурна ж я, що вгепала стільки часу на пустопорожні балачки! — з досадою зауважила сама собі Розумна Думка.
— Ну й розумна ж я, раз та дурепа так довго теревенила зі мною! — вихвалялася Дурна Думка перед знайомими.

ПРО ПЕРСПЕКТИВУ

Ще повний сил і здоров’я Гребінець частенько нудьгував, лежачи в кишені Господаря. Роботи йому було з кожним днем все менше й менше. І ось, на хазяйській голові лишилася всього одна-однісінька волосина. Як уже не леліяв її Господар, але одного ранку Гребінець ненавмисне зачепив ту волосину й висмикнув. І залишився безробітним.
Мораль: не тій Голові служив.

 ПРО ПРАВА Й ОБОВ’ЯЗКИ
— Згідно з нашим Законом кожна вівця має цілковите й незаперечне право бути з’їденою у встановленому порядку. І наш святий обов’язок забезпечити кожній Вівці таке право! — впевнено закінчив свій виступ на вселісовому правовому форумі Вовк.

 ПІДСТУПНА ЧЕМНІСТЬ

— Безкінечно радий буду бачити всіх вас у себе! — гостинно усміхався перехожим відкритий каналізаційний Люк.

ПРО НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ

— І для чого мужчині така вишукана фігура з такою підкресленою талією? — дивлячись на Віника, заздрісно зітхнула Швабра.

НА ВСЕ РОЗУМ ТРЕБА

Стоїть Дурень при дорозі, потилицю чухає.
— Чого журишся? — спитали в нього.
— Та ось, — каже, — у нашому магазині зранку мізки недорого продавали, а мені не дісталося. Бо в черзі останній стояв.
— Чого ж раніше чергу не зайняв?
— А на це ума не вистачило.