Гуморески

Юрій БЕРЕЗА
ЗЕЛЕНА ХВОРОБА

Почав голитися... І секунда за секундою настрій мій падав. Адже з намиленого обличчя після кожного доторку леза в умивальник скапувала... зелена піна.
Невже якусь новітню хворобу підчепив? Але ж про такі ознаки ніколи не чув! Та й з дружиною разом не спимо уже чверть віку, не кажучи вже про “гречку”.
Доголився, вмився й заходився оглядати у широкому настінному дзеркалі ванної своє незграбне тіло...
Леле! Чоло й коліна – зелені, п’яти – ще зеленіші, білі смуги моряцької майки – того самого кольору...
Що робити? Дружині на очі поткнутися соромно, онукам – тим паче.
Крадькома пробрався з ванної у свою кімнату, хутенько одягнувся – і притьмом з хати у поліклініку. Бо страх за власне життя пройняв неймовірної сили! А ще більше було жаль першої пенсії, яку мав отримати днями.
Не йшов до поліклініки – летів вихором. Перехожі оглядалися на мене, як на навіженого, хрестилися, плювалися, зітхали...
Чергу до дерматолога зайняв першим! Дерматолог зі стажем оглянув мене і стенув плечима:
– Такого ще не бачив... Зверніться до невропатолога...
У невропатолога медвисновок був дещо іншим:
– У моїй практиці подібний випадок зустрічався. Десять чи п’ятнадцять років тому, коли оглядав підлітка, який блекоти наївся ...Тоді його врятували реанімаційники...
Холодний піт миттю вкрив моє чоло. Я витер його хустиною, яка теж набралася зеленого кольору.
– Куди мені тепер? – зніяковіло запитав я невропатолога.
– Не знаю, не знаю, – закліпав очима лікар. Трішки подумав і порадив: – Пройдіть усіх спеціалістів. Можливо, хтось із них причину вашого позеленіння встановить... Ноги підкошувалися, але переходив із одного кабінету в інший. Без черги. Мене інші пацієнти пропускали відразу, як тільки їм у вічі кидалися мої позеленілі губи.
Однак ніхто з медиків діагнозу не встановив. Щоправда, полікнінічна прибиральниця баба Дуся на всяк випадок перехрестила мене і заспокоїла:
– Усе підвладне лише Всевишньому. Ідіть додому, помолітеся, покупайтеся, одягніть чисту білизну, лягайте і чекайте присуду. Якщо на життя йде, то будете жити. А якщо ні, то нехай вас Бог прийме у свої володіння...
Зробив, як порадила баба Дуся.
І диву дався! Після купання моє незграбне тіло втратило зелений колір. Я вискочив із ванної і, збивши з ніг здивовану дружину та онуку, забіг у свою кімнату, аби одягнути чисту білизну та лягти на передсмертний одр, себто в ліжко. І тут мої очі побачили колір два дні тому придбаного дружиною на базарі постільного комплекту. Він був зелений!
Я гепнувся в ліжко і по-пластунськи поповз до протилежного краю... Коли глянув на коліна, вони знову були зелені. Радості не було меж: я – цілком здорова людина!