Гуморески

Володимир БЄЛІК.
Чесний вовк

Було це тоді, коли на колгоспних фермах і мукало, і мекало, і хрокало. Так от на ту ферму, де мекало, час від часу приходив голова правління і розпоряджався дати на шашлик баранчика чи вівцю «потрібній» людині. Завідував фермою дуже скромний чоловік, який належно виконував вказівки. Але зрештою і в нього з’явилася думка: «А хіба я в Бога теля з’їв, щоб теж не поласувати шашликом?» Отож удвох із пастухом схопили молоду вівцю, здерли з неї шкуру, повісили її на паркан, а м’ясо забрали додому, замочили в спеціях. Увечері його нанизали на товсті дротини й заходились смажити на жару з вугілля. Шашлик вдався на славу. Та ще й під чарку. Пили, їли зав¬фермою з пастухом і картали себе: «Які ж ми були дурні — коло шашликів ходили і тільки облизувались».
Наступного дня на вівцеферму прийшов голова правління. Побачив шкуру на паркані і питає:
— Що, був вовк?
— Був, — кивнули головами завфермою і пастух. — Забрав вівцю.
— А шкура чого висить на паркані?
— Так то ж був чесний вовк, — й оком не моргнув пастух. — М’ясо з’їв, а шкуру вернув...
На цьому шашликування зав¬фермою і пастуха закінчилося, бо голова особисто час від часу ревізував отару.

м. Кельменці
Чернівецької області.

"Сільські вісті"