Гуморески

Юрій АЗАНОВ
Дві зустрічі

— Ти мене кохаєш? — промовила вона, і здавалося, що при цьому тонкі, потріскані губи навіть не ворухнулися.
Він вдивлявся у виснажене, обвітрене обличчя, і ним почало оволодівати почуття сорому, що невідомо звідки взялося.
— Ну як я тобі? — її немигаючий погляд, здавалося, був спрямований прямо в душу, і його «еgo» затріпотіло, заметалося в пошуках заповітного куточка, в якому можна було б сховатися від цих всевидющих очей.
Він із глибоким почуттям провини відвів погляд, і тепер перед його очима постала вся її реалістична нагота, у всіх деталях, що шокують: виступаючі ключиці, покриті саднами вугласті лікті та коліна, немов клаптики висять груди, синюшна шкіра, ребра, що стирчать...
— Я тобі подобаюся? — вона не говорила, її слова самі народжувалися в глибині свідомості.
— Хто ти, бідолашненька? — видавив він із себе, не наважуючися підвести очі.
— А ти що, не признав мене?! Це ж я, Правда, вічна наречена твоя...
— Який красень! — видихнула кароока брюнетка, що казна-звідки взялася.
Витончені риси обличчя, і він інстинктивно обвів поглядом усе її тіло: шикарний бюст, ідеальна талія, стрункі ноги, бронзовошкіре тіло...
— Розумний ти мужик! — взявши його під руку, дала вона оцінку, на яку він чекав усе життя, і його самолюбство, розправивши крила, здійнялося над тлінним тілом. Він підвів очі й зустрівся з поглядом її бездонних блакитних очей, що лукаво блищали з-під русявого чубчика, а душа його при цьому з черговим подихом наповнювалася розчуленням.
— Зажди, красуне, — стрепенулися в ньому залишки самооцінки. — Ми хіба знайомі?
Крізь молочну білизну її шкіри проступив рум’янець сорому, і, одним порухом руки прикривши свою наготу каштановим покривалом розпущеної коси, вона притулилася щокою до його плеча.
— Звичайно, рідний мій. Це я, кохана твоя. Бачиш, я повернулася до тебе. Я ж обіцяла завжди бути з тобою...
— Це ти, Брехня?! — вигукнула наостанок логіка і розчинилася в умиротворенні...