— Привіт, Коляне!
— О, Жорик! Здоров, дружбане!
— Ти що тут стоїш?
— Та ось думаю, як зробити з карбованця три. Щоб і на пиво, і на цигарки вистачило.
— Ну, блін, ти даєш! Усі наші однокурсники по Європі вояжують, а ти на пиво не маєш. Заведи собі якийсь бізнес — і буде тобі і пиво, і до пива. Та що пиво?! Будеш, як сало в шоколаді!
— Та що я можу, коли, крім кульмана і стандартів, нічого не знаю?
— А що тут знати?! Узяв, продав, гроші в кишеню...
— Не знаю. Я якось не думав...
— А нема чого й думати! Займися нерухомістю, наприклад.
— Якою?
— Квартирами, звісно... Знаєш, які там ціни?! І при цьому в «у. о.»!
— Та в мене ж не те що квартири, в мене кутка навіть немає: я в тещі в приймах.
— А я нікому не скажу.
— А може, взяти щось десь дешевше, продати дорожче?
— Можна й краще! Я знаю один будинок, що ще за радянської влади почали будувати. Давай продаватимемо квартири в ньому.
— Той будинок, здається, і я знаю. Там Петько квартирами торгує.
— Ну, я не знаю!.. Давай нафтою торгувати, чи що?
— То її ж у нас нема!
— А хто про це знає?!
— А як торгувати тим, чого немає?
— Звісно, за попередньою оплатою!
— А не можна щось простіше?
— Ну, давай виробництвом займемося?
— Еге, а весь навар віддай на податки!
— Які податки?! У країні вже кілька років ніхто жодних податків не платить!
— Як це ніхто не платить?! А уряд, армія, міліція, чиновники?.. Вони що, повітрям живуть?
— А ти думаєш, для чого вони кредити в МВФ беруть?! А щодо повітря — це ідея? Давай випускатимемо екологічно чисте повітря!
— Як це?
— Звичайно. Як екологічно чисті продукти, як очищену воду. А в нас буде екологічно чисте тайгове повітря.
— Авжеж! А тут митниця! І обладнання!
— Яка митниця в тебе на балконі?! А обладнання — велонасос. Береш повітряну кульку і — чик-чик-чик... Устигай тільки етикетки клеїти!
— Здорово! Ти все-таки голова, я б до такого не додумався! А коли почнемо?
— Та хоч зараз. Давай твого карбованця, піду рекламу замовлю…