Гуморески

Василь АВСТРІЯНСЬКИЙ
У засідці на лиса

За п’ятдесят років полювання я ні разу не ходив у нічну засідку на лиса. А оце жінка напосіла, хоч із хати тікай. Мовляв, он твій брат Микола розбитніший від тебе, ходить при місяцеві на лиса й ще жодного разу не повертався впорожні, за лисячі шкури справляє жінці всілякі обнови, а я від тебе не можу дочекатися нічого.

Одне слово, довела мене дружина до повної кондиції. Та й сам подумав: а хіба я гірший від Миколи? Хіба моїй жінці завадить обнова?

Узяв розкладного стільчика, мішка для лиса, рушницю, та й майнув туди, де за селом біля лісу й поля перехрещуються дороги. Щось живе, думаю собі, обов’язково має сюдою побігти.

Умостився на стільчику під деревом, що росло поодиноко, зарядив рушницю і чекаю. Місячно, гарно. Свіже повітря. Хоч вірші складай. А дичини все немає і немає. Почало хилити на дрімоту.

Аж раптом чую, ніби хтось відспівує покійника. На мені аж шапка піднялася. Глянув на годинника – дванадцята ночі. О цій порі, казали колись старі люди, з’являється всіляка нечиста сила і справляє шабаш.

Стріпнув головою, чи не здалося мені, а воно вже ближче й ближче за упокій співає. І щось бреде полем прямісінько на мене. Я притискую шапку, а вона все одно піднімається.

Ліг за деревом на землю і не ворушуся. Рушницю тримаю напоготові, пильную за нечистою силою. А вона жалісливо виводить, що аж мороз по шкірі йде. Ніби я вже на цій грішній землі не жилець. "Ні, – думаю, – задарма я отій марі в лабети не дамся. Якщо вже йти на той світ, то по-геройськи". І хоч ноги від страху перестали мене слухатись, все одно не втечу.

Але мара посунула стороною, продовжуючи виводити жалісливе-прежалісливе. У мене почали теплішати ноги, відлягло на душі. Та раптом потойбічна сила повернулася і знову з вихилясами побрела прямісінько на мене.

Палець мій тремтить, ніяк не намацає гачка рушниці. Але чую мара перестала відспівувати чи то мою, чи ще чиюсь душу: заговорила знайомим голосом. Прислухався уважніше, та це ж дядько Андрій! Мене він так і не помітив, вийшов на дорогу й почвалав до села.

Ще замолоду Андрій співав у церковному хорі, бо мав гарний голос. А потім спився, ходив селами, вгощався на храмах та поминках. Ось і того дня він добряче випив у сусідньому селі і добирався навпростець додому. А щоб було веселіше, пригадав свій колишній церковний репертуар, ото й нагнав на мене добрячого переляку.

На цьому й закінчилися мої нічні походеньки на лиса.

с. Василівка Сокирянського району
Чернівецької області.

"Сільські вісті"