Євген ДУДАР
“НЕ ВИМАГАЙТЕ ІЗ ХРУЩА М’ЯСА”
( Звернення українців хутора "Мозамбік" до українців Росії )

Достойні, сестрове і братове!

Ми, українці хутора "Мозамбік," – Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес та Гаврило Бонапарт постійно слухаємо російське міжнародне радіо " Голос Росії" і постійно дивуємося.

Постійно слухаємо "Голос Росії", бо голос України не завжди до нас сягає.
Хутір "Мозамбік", звісно, не Африка. Але від столиці України далеченько – кілометрів за сто. А коли Бог почепив людині вуха, то вона має ними щось слухати.

Постійно дивуємося, як та, сердега, Москва достукується до всіх куточків землиці, до кожного ще живого вуха. І несе, і несе, і несе! Це ж яку любов до людських вух треба мати, щоб отак постійно н е с т и... Але... Не про те...

Ось доніс до нас той "голос", що у Талліні, за участю Президента Естонії відкрили "Русский театр". Ця звістка нас так зворушила, що Ваня Молдаван "пустив сльозу", а Ізя Чачкес емоційно зауважив: "Світ перевернувся"... І дійсно, оті "руссконенавістнічєскіє" естонці, які "лягли під НАТО", виявили таку любов до російського слова. Це ж, як каже Вітя Царапкін, "уму нєпостіжімо". Тепер "любвіобільная" до інших народів Росія , щоб не пасти задніх, скільки естонських театрів навідкриває по своїх містах! Слава Богу, що естонців в Росії не так багато, як росіян в Естонії. Та й вони, як і , до речі, українці, набагато швидше опановують російську мову, ніж росіяни естонську, чи українську. Ну так їх, нещасних, створила природа. То що подієш? " Не вимагай з хруща м’яса" – гласить народне прислів’я.

Ото ж хочемо Вас просити. Росія – країна вільна, демократична, гуманістична. Виділила для Вас кращі землі Сибіру, Колими, Далекого Сходу. Свого часу Вас туди позвозила. Витратилася на ешелони, конвої, сяку-таку баланду. Словом, чим хата багата, тим і рада. То Ви вже там не дуже вередуйте, не дуже мучте цю благодійницю своїми національними вимогами, потребами, забаганками. Звичайно, як в Україні "русскоязичники", Ви там маєте право на визнання української мови другою державною, або ж хоча б, регіональною.. Ви ж там, очевидно, також маєте українські школи, університети, як ото в Німеччині, Америці. Не кажучи вже про україномовне радіо, телебачення, газети, журнали, видавництва...Гадаємо, що матушка–Росія дбає не лише про своїх дітей. То й Ви вже подбайте і про її спокій... Бо у Франції нещодавно пішла епідемія синього язика ( це коли тварини майже казяться). А в Україні вже давно – епідемія "русскоязичія". Це таке – ні мова, ні "язик". Лише сказ...

Тепер щодо церкви. Звісно, багато з Вас належать до різних релігійних конфесій. Кажуть, отой "всєя Руси", що був найсвятішим серед усіх святих рaдянського КГБ, тепер дуже толєрантно ставиться ідо католиків, і до автокефалістів, а українську православну церкву Київського патріархату просто обожнює. То Ви вже там не проводьте "хресних ходів" супроти нього. Бо свобода совісті – це не тоді, коли ти маєш можливіcть марширувати під будь-якими хоругвами і репетувати, що на язик кинули. Щоб мати свободу совісті треба спочатку мати совість. А ця складова людської душі не роздається ні патріархами (навіть "всея Руси), ні їхніми помістними попиками. Вона дається Богом. Разом з душею. Отже у багатьох чорносутанників, принаймні тих, що отаборилися у наших Лаврах, монастирях та деяких парафіях ,– ні душі, ні совісті, ні Бога у серці. На сутані – хрест, під сутаною – ніж. У серці – інструкція ФСБ : " Повсємєстно устраєвать хресниє ходи і пєснопєнія"...То ж, яко люди чесні і порядні, не уподібнюйтеся до тих, що піддаються на провокації . На небесах Господь один. А на землі чимало шарлатанів, що видають себе за слуг Божих ...

Іще одне, дуже делікатне, прохання. Не приведи Господи, аби Вас спокусило питання автономії. Росія – держава федеративна. І, звісно, Ви маєте право вимагати автономії Зеленого Клину, Магадану, а чи, як там дражнять, " Хахло-Мансійського національного округу," а чи "Ямало-Донецького"... Але, як каже Вітя Царапкін, бажано "воздєржаться"...

По-перше, може бути конфлікт з аборигенами. І вони скажуть Вам: " Нє наравіться здєся, отвалівайтє туда, откидива прівалілі"...

Хутір "Мозамбік", звичайно, завжди готовий надати Вам політичний притулок. Але... Виходячи з державних інтересів України, Ви нам потрібні там. Яко повпреди. Це говорячи дипломатичною мовою. А простою: яко п’ята колона. Наша.

У них. Для рівноваги. Бо їхньої у нас – хоч гать гати. Нажаль, ми, покищо, не можемо підтримати Вас матеріально, як Росія своїх. До речі, як справжня благодійниця, вона й чужих підтримує. Тих, які за неї стоять. Воно , на перший погляд, ніби парадоксально. Своїх "червоних щурів" ганяє, а наших –підгодовує. Але у цьому суть геополітичних інтересів сусіда на подвір’ї сусіда. До речі, "червоні щурі", що спаслися з потонулого корабля "Советский Союз " ще вчора пищали про "жірних чорних котов", що ті об’їдають народ. Сьогодні ж об’єдналися з цими котами, об’їдають той народ спільно. І "творять" "закони Української держави"..

То ж наші закони знову будуть, "як дишло"... З отого кінця, що причеплять його до українського воза – дуже незалежні. А з того кінця, що воза спрямовує – дуже залежні. Від Москви. При такій щурячо-котячій розбудові держави. Хто зна, куди докотимося. Он через "прозорі кордони" у наші села переповзають "бродящиє гражданє Россії".Наші монастирі, лаври, заповнються "істiннимі подвіжніками Руського імперского православія..." У наших державних чиновницьких норах сидять "суслікі" московської злодійської породи і, з притаманною їм хамською психологією "...Останню свитину з каліки знімають..." А наша Феміда, замість стрічки справедливості, почепила собі на очі доларову "зелень". Словом, на плацдарм великої політики у нас вийшли "проффесіонали" з великої дороги. То чекаємо великих звершень. А при великих звершеннях часто відбуваються великі міграції...

Ні, ні. Ми не сповідуємо правила російських великодержавників: "Гдє ступіла нога русского человєка, там государственниє інтєрєсси всєя Росії"... Ноги бувають різні.
І по-різному "ступают". Потім ще й буває, що кивають п’ятами... Ми ж сповідуємо чисто українське: " Всюди треба, добрі люди, приятеля мати"... У гіршому випадку. А в кращому – с в о г о..

Поки ми складали оцього листа, у Києві відбувся світовий форум українців.
На жаль, українців хутора "Мозамбік" на нього не запросили. Але з преси ми дізналися; що українських шкіл в Росії нема, українські газети та журнали не виходять, українського раліо та телебачення нема , і.т.д. – нема, і т.п. – нема. Є "вєлікодєржавноє дєржімордіє". І українцеві зберегти свою ідентичність там не так легко.

Мусимо Вам признатися, що тут, в Україні, в деяких областях – не легше. Але, як твердить Ізя Чачкес, поки кожен українець, де б він не проживав, не розбудить сам у собі українця, він постійно буде рабом чужинця. А до раба й ставлення гірше, ніж до худоби. Бо навіть рабське прислів’я :"Ласкаве теля дві матки ссе" (очевидно, мається на увазі й теля з "двойним гражданством" і "вторим государственним язиком") свідчить про те, що воно все одно зостається т е л я м. Себто твариною, себто худобою...

Коли ми закінчили писати оте звернення , знову настроїлися на "Мєждународноє русскоє радіо". Воно передавало жваву розмову журналістки Натальї Полторацкой з австралійкою російського походження. І ось пані журналістка сказала дуже розумну і правдиву істину: " Язик – ето хранітєль народа". Ми й досі знали, що мова – це оберіг народу, що це – фудамент нації, фундамент національної держави. Але так приємно було це почути на "вєлікорусском наречії". Нас тішило, що журналісти Росії це розуміють... Не сумніваємося, що це розуміють і російські спецслужби, і всякі затуліни з мітрофановими, і отой "великосвятець" "всєя Русі". І сам пан Путін. Тому й так ревно охороняють російський народ "от других язиков".

Тому й так ревно стараються, аби в "зонах інтерессов Росії" ( умовно в сусідніх незалежних державах) задушити їхніх національних "хранітєлєй народа" своїм, "вєлікорусским хранітєлєм"...

А насамкінець до нас включилося "Українське радіо". Передавало , як висловився Вітя Царапкін, "високе" засідання "русскоязичного політичного балагану". Спочатку ми подумали, що це вклинилося засідання Російської думи. Тоді зрозуміли, що це пленарне засідання Верховної Ради України. Тоді Ізя Чачкес сказав:
"Не розумію, який народ представляє оця політична абракадабра?.. А, може, в Україні вже лише хутір "Мозамбік" зостався українським?..

За дорученням українців хутор "Мозамбік"
Євген ДУДАР,
Року Божого 2006-го.