Євген ДУДАР

На одному з пленарних засідань лівовідхилена депутатша запропонувала ввести у Верховній Раді посаду лікаря-психіатра.

Лікарю!

Розумію, тяжко. Стільки хворих. І кожен недоторканий. Спробуй підійти.
Найстрашніша ота «детская болезнь левизны». Яка переросла вже в «старческий маразм». ВІЛ-інфіковані (В. І. Леніним заражені). Не один з них корчить із себе картавого «вождя пролетаріату». Майже кожен ганить все, що не червоне. Майже кожен — політичний дальтонік: на чорне кричить «біле», на біле — «чорне».
Правда, гіркої пам'яті свинарка Астраущенко завжди говорила: «Левые в нашем Верховном Совеге действуют в рамках коммунистической морали...»
І я подумав, лікарю. А чому б не застосувати рамки їхньої моралі до них самих?
Пам'ятаєте, як було в «самом демократическом государстве»? Якщо ти «гражданин Страньї Советов» і не дай. Боже, заїкнувся «проти», тебе або садили, або клали. За «коммунистической моралью» проти міг бути або «враг народа», або «псих ненормальний».
Залівілі членовники парламенту нашої держави не те що «заїкаються». Репетують на всі заставки, що вони проти цієї держави. Баламутять народ. Закликають до перевороту. До «союза нерушимого».
То, може, й почати з «демократії», яка була в «союзе нерушимом». І застосувати ту «демократію» на ділі. Тільки до тих, хто хоче «союза». І хто до нього закликає.
Бо якось несправедливо виходить. Для народу залівілі хочуть відвоювати вчорашню комуністичну «демократію». А самі ховаються за сьогоднішньою, «капіталістичною». І прекрасно почуваються.
Лікарю!
Не знаю, чи Ви пильнуєте, як вони зараз борються «за конституцію». І який медичний висновок робите. Як тлумачити це з позиції психіатрії — не знаємо. Але з позиції здорового глузду — суцільна каламуть. «Работа на трибуну».
Говорячи їхніми виразами — «оболванить народ».
Кажуть, у житті відьми настають дні, коли вона скаженіє. У її відьомському єстві накопичується стільки чорної сили, стільки брудної енергії, що коли вона не викине її на людей — сама вріже дуба.
Відьма тоді втрачає здоровий глузд. І, як кажуть у народі, «сідає на мітлу».
Отак «на мітлу» сіла парламентська «ленинская рать».
— Треба кров'ю вибороти цю владу, — захлинається перед мікрофоном депутатша Вітренко. — Бо ще Маркс писав: «Якщо не ти прийдеш до влади, то тебе розчавлять...»
Тут, кажучи «двуязычием», «ни убавить, ни прибавить».
Цілився пальцем у небо, а потрапив у себе.
Щоб «вибороти цю владу», кидається все: брехня, облуда, провокації, нахабство. І дьоготь. Ой, скільки дьогтю вилито з трибуни Верховної Ради! На Президента, на уряд. На «панов-демократов». На «жирных котов». На Українську Державу. На її символіку, історію...
«Треба вибороти цю владу...»
А навіщо комуністам влада? Їх було в «стране» вісімнадцять мільйонів. У своїх руках тримали все: від «руля» до «вихлопної труби». І що? Куди заїхали? Куди народ завели?
Сьогодні вони репетують; «Народ ободрали», «народ обнищал»...
Вибачте, лікарю, вдамся до арифметики. За сімдесят років життя під «комуністичною зорею» баба Улька заробила калоші, куфайку і горб. Оце все її рухоме й нерухоме. Оце весь капітал. То від чого народу було «нищать». І хто його «ободрал»? «Демократи»? «Жирные коты»?..
«Треба кров'ю вибороти»...
Чиєю кров'ю? Народною? Народною кров'ю — собі владу?..
І чи надовго?!
— Їм надовго не треба, — запевняє Петя Зябка. — їм треба рівно на стільки, за скільки вдасться відібрати гроші... -Які в час, коли пахло смаленим, передали «жирным котам» на «сбережение». Ті гроші, що «ободрали» з народу. І не встигли їх «освоїти»...
Велемудрий лікарю!
Люди кажуть: «Не дай. Боже, з Івана — пана, а з дурня — начальника».
З Іванів панами вони вже поставали. Хоч воліють називати себе «таварищами». Так ніби й ближче до народу. Правда, МОЦПАН чогось і досі не хоче позбутися класово-ворожої частини свого прізвища, йменуватися МОЦТОВАРИЩ. Істинно пролетарський Придворов свого часу перелицювався на Дем'яна Бєдного. Але то, як кажуть поляки, справа панська.
Тепер, лікарю, уявіть, що хтось із них вибився в президенти...
Ні, це що вони проти «Інституту президентства» — лише словоблудіє.
Пригадайте, як «конотопська відьма» репетувала з екрана телевізора: «Треба виходити на політичний страйк. Міняти уряд і Президента!..»
Значить, міняти...
Отже, лікарю, уявіть, що поміняли.
Буде така «суцільна справедливість», таке «народовластье», що не вистачить ні гулагів, ні куль. І ніхто не заїкнеться про «обнищание», і ніхто не буде «рьггься в мусоросборниках». Всі будуть «рыть» новий Біломор-канал. І не буде ні безробіття, ні стогону...
Недавно, лікарю, на хутір «Мозамбік» долетіла чутка. Ніби по Україні роз'їжджають якийсь Карл Смарченко і Клара Витренко, організовують новий комуністичний Інтернаціонал. То свинарка Астраущенко з цього приводу сказала: «Наконец наступить пролетарськеє возмєздіє!..»
Тож давайте, лікарю, спільними силами подумаємо, щоб ніде ніколи не наступало ніяке «возмєздіє». Бо всяке «возмєздіє» — це завжди палка з двома кінцями. І обидва дуже гострі...
Ми розуміємо, що є люди, які понад усе люблять колір крові. «На колір і смак — товариш не всяк». Але коли любов до кольору крові викликає пожаду перегризти горло своїм політичним опонентам, ба навіть своїй державі — у цій любові щось патологічне. І носіїв такої патології треба лікувати. Або ж ізолювати... Принаймні від державної трибуни... І від державної годівниці...