Євген ДУДАР

Бабань, а поїзда не буде. Поїзд тю-тю. На звалище історії.
Зосталася тільки дудка. І контужені «кочегари революции». Які в цю дудку дують. І уявляють, що їдуть.
А ви, бабань, слухаєте той свист і тішитеся: «Наш паровоз опять вперед летит...»
Умовний рефлекс, бабань. Позбутися його нелегко. На нього й розраховують свистуни. Ви їм не потрібні. Їм потрібен отой ваш рефлекс «разрушения». І ваші голоси. На виборах. А потім, бабань, вони вас бачили... У білих тапочках...
Тож давайте пригальмуємо рефлекси. І поговоримо тверезо.
Вам наша держава не подобається. І не треба. Любіть собі своє «отечество». Воно вам, звісно, миліше. В нього ви увійшли піонеркою. А в нашу державу — пенсіонеркою. Полярність настроїв. Тоді: «Будь готов! —Всегда готов!» Тепер вже, вибачте, «процес пашол». І той процес більше діє на психіку, ніж економічні негаразди.
До речі, а ви знаєте, що оте «будь готов» ваш бородатенький Ілліч поцупив у скаутів. А їх повистрілював. Щоб не претендували на спадщину.
Ловкий був чувачок. Уявляєте, якби зараз такий з'явився у нашій державі. І почав шльопати тих, хто був піонерами, комсомольцями, комуністами. Чи дефілювали б ви під кривавими штандартами вулицями наших міст? Чи піпікнули б хоча про «союз нерушимий»?
Слава Богу, деспоти, як і генії, народжуються не так часто.
Щодо самого ходіння. Оті ваші вожаки часто репетують про «криміногенну ситуацію»... про «...обніщаніє народа»...
Є. За висловом верховнорадівського «попа Галона» «і тоє, і другоє».
«Тоє» не може не бути. Бо міліція, замість боротися зі злочинцями, мусить охороняти злочинців, які човгають у ваших колонах. Щоб ті, кому вони поламали долі, не поламали їм кості.
А «другоє» випливає з «тоє».
Якщо гроші йдуть на міліцію, то вони не можуть йти на вчителя, чи лікаря.
Якби, бабань, котромусь вашому «попу Гапону» сказали категорично: «Вчора ваших маніфестувало п'ять тисяч, їх охороняли дві тисячі міліціонерів, отже ви повинні: а) заплатити їм за роботу; б) компенсувати населенню міста за незручності, які ви створили; в) компенсувати моральні збитки за аморальні лозунги і заклики... Гадаю, петь-пєтушок ваш, чи «піп Галон», чи отой бикоподібний «пдетставитель союза дабочих» і не сунули б носа до парламентської трибуни, щоб закликати до «акций протеста»...
А так вас на вулиці виганяють і вами вас же й обдирають. І все це «во имя торжества идей марксизма-ленинизма». І во ім'я керівного корита. Ідеї, бабань, як поцілунки по телефону. Цмок чути, а тепла нема. Лише «розстройство». Але коли вісімдесят років «розстройства» людину нічого не навчили, то навряд чи вона здатна вже сприйняти реальну дійсність. Знову ж таки, бабань, рефлекси.
Тепер, бабань, про ваших політичних ідолів і наш «политический бандитизм».
Звісно, ламати «памятники» — справа марудна. Правда, не варто плутати дар Божий з яєшнею. Мистецькі шедеври з ідеологічним сміттям. Мистецькі шедеври — церкви, пам'ятники видатним діячам, ваші політичні «архітектори» підривали, руйнували. А на їхні місця ставили образи своїх нечестивих. А свята земля, як відомо, погані довго не тримає. Ось і весь конфлікт, бабань. Ось і весь «политический бандитизм». Який, до речі, ваші політичні бандити, як камбала, бачать лише з одного боку.
Щодо «союза нерушимого». Ну є туга. Як кажуть, «чим горнець накипів...»
Та уявімо, бабань, таку картину.
Пливе у розбурханому океані життя корабель «Союз нерушимий». І раптом — тоне. У «чорний ящик» заглядати не будемо. Чи винні «агенти міжнародного імперіалізму», чи команда корабля, а чи сама його конструкція.
Люд, що плив на кораблі, звісно — у рятівні шлюпки. На весла. Шукає найближчого материка. А в одній шлюпці зібралися диваки, які крутяться на місці загибелі корабля і репетують: «Мы хотим обратно в «Союз...» Є у них здоровий глузд? Нема. Є рефлекси. І ще, може, політичний шок.
У такій ситуації ваш бородатенький сказав би: «Верной дорогой идете, товарищи!» А світові пояснив би: «Революциятребует жертв...»

Звісно, звіра, якого вигодували людською кров'ю, від кровожерності не відівчиш. Рефлекси. І вічний порив «разрушать», «уничтожать» — сатанинські рефлекси ваших політичних свистунів.
Але... Допустім, бабань, вашим удасться ще раз «разрушить все до основанья». Кілька мільйонів поставити «к стенке», як «врагов народа». Кілька мільйонів виморити голодом. Знову зруйнувати всі церкви, які за пару років набудували. Пустити «в расход» священиків. Пересадити всіх «спекулянтов», які торгують цигарками. Розкуркулити всіх, хто має корову, свиню чи кобилу. Відправити на «білі ведмеді» всіх «саботажників» і «вредителей», які збиратимуть колоски. І навіть удасться поїсте усе, що награбуєте в процесі «зкспроприации». І навіть удасться знову одурманити світ ідеями «всеобщего равенства». Й напозичати по світу грошей. І навіть знову удасться збудувати новий «Союз нерушимый». А що «за тем»? «За тем», бабань, він знову піде на дно.
Бо...
«Насильно мил не будеш»...
«Брехнею світ пройдеш, але назад не вернеш»...
Бо пролита людська кров тяжким прокляттям падає на дітей і внуків тих, хто її проливає. Бо все, що народжується руйнацією — руйнацією закінчується.
То чи варто вам, бабань, такій симпатичній старушенції слухати отих приморожених «кочегаров революции», з вітренками в голові і смарченками під носом, і виглядати кривавого «бронепоезда»?