На першу сторінку

 

Євген ДУДАР
ЧЕРВОНА ШАПОЧКА
(Стара казка на новий лад)

В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка — подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою.
Одного разу мама каже Червоній Шапочці:
— Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона вже. Нездужає.
Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.
— Тільки спіши,— каже мати,— поки сонечко високо. Червона Шапочка пішла.
Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З’їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:
Ах, зта красная рябина Среди осенней желтизньї." Я на тебя смотрю, любимьій, Теперь уже со стороньї...
Як тут з кущів виходить Вовк. Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
— А-а-а! — гаркнув.— Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з’їм!
Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула через густо напомаджену губу.
— Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів. Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:
— Поїхали!
— Куди? — перелякався Вовк.
— Куди-небудь! — пришпорила боки Вовка дерев’яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під’їхала до бабусиної хати, зайшла у світлицю:
— Чао предкам!
— Дитино рідна! — сплеснула в долоні бабуся.— А ти де в таку рань тут узялася?
— Ша! — приклала пальця до вуст Червона Шапочка.— Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
— Господь з тобою, дитино! А хіба ти не з дому?..
— Дай щось пошамати! — сказала Червона Шапочка, вика-блучуючись перед дзеркалом.
— Нема, дитино,— каже бабуся.— Бо я хворіла.
— Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз. Бабуся витріщилася на внучку.
— Гроші давай! — хрипко пояснила Червона Шапочка.
Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв’язала. Подала Червоній Шапочці свою пенсію.
— На. Нема більше.
— Тоді я тебе з’їм! — налякала Червона Шапочка.
Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:
— Не маю, внученько! Їй-богу, більше не маю!.. Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає:
— Хто тут бабусю ображає? Червона Шапочка криво осміхнулася:
— А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний. Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабу-шенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш...
Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білочубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.
Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка з набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...

Куштуйте на здоров'я!

Намалював —Валентин ІВАНОВ.
Ідея та наповнення — Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ©, 2007—2012.