Євген ДУДАР
ЩЕДРИЙ НАПАРНИК

Микита Бекас, постійний клієнт забігайлівки «Хвилинка», вже з годину сидів за традиційним столиком і міркував над своєю долею.
«Важко, розтуди твої патинки! Працюєш, як воляка, а випити ні за що. Повитрясала відьма усі кишені. Якби не заховав карбованця, то не було б і похмелитися... Десь у людей жінки як жінки, а тут нагородив чорт. Мусиш ховатися по кутках, бо з’явиться екзекутор, почне мозолити: «Смоли б ти напився!»
Хто його зна, може, і до смоли людина звикла б, якби втягнулася... Чого на білому світі не буває!..
За сусідній столик сіли двоє клієнтів. Поставили перед собою пляшку «Звіробою».
— Гей-гей! — зітхнув важко Бекас і глянув на останні краплини в склянці. — Відьма! Відьма, а не жінка... Хіба ж я її, ідіотку, для того брав, щоб вона мене тероризувала?..
— Зайнято? — пробаритонив над головою Бекаса масивний здоровань.
— Ні, ні! Не зайнято! — поспішив Бекас. — Сідайте...
Здоровань сів так, що металеві ніжки стільця аж застогнали.
— П’єм, батя? — зміряв Бекаса чорними очима.
— Пили, та загули... — кивнув Бекас на спустілу склянку.
— А ще вип’єш?
Бекас аж сіпнувся від несподіванки. Хотів щось сказати, але з великої радості заїкнувся.
— Ясно... Гей, блондинко! — гукнув здоровань офіціантці. — Нам пляшку коньяку, дві пляшки сухого вина і чотири шашлики...
Бекас почав частіше ковтати слину.
Офіціантка принесла коньяк, вино, шашлики. Здоровань налив дві склянки.
— Бери, старик. За те, щоб я сьогодні добре повеселився! — і одним духом вихилив.
Бекас жадібними пальцями вхопив склянку. За прикладом здорованя вицідив до дна.
— Коли я почну буянити, — нахилився через стіл здоровань, — ти, старий, не дивуйся. Я трохи того... — Він покрутив вказівним пальцем на скроні. — П’ятнадцять років відсидів. Мені людину вбити — раз плюнути..
Бекас подавився шматочком м’яса і гикнув.
— Ти, старик, їж. І пий. Блондиночко, ще пляшку коньяку!.. Пий і їж! Позавчора отак, як ти, сидів якийсь старий хрін, а отак, як я, — я. Так я його пляшкою з-під коньяку по макітрі — лусь, і пляшка розсипалася...
На лобі у Бекаса виступили краплини. Він відсунув шашлик. Здоровань швиденько налив у склянки сухого вина.
— Бери пий. Додає апетиту... Так його після цього в морг, а мене в міліцію. А я їм довідку: тихопомішаний. Прошу, моє поважання...
Здоровань вихилив вино, дістав з кишені гарно оздоблену фінку, почав зсувати нею з палички шматочки м’яса, настромляти їх на вістря і класти в рот.
Бекас зблід, як небіжчик. До вина навіть не доторкнувся.
— Ти, старик, їж! Бо я не люблю таких компаньйонів...
Бекас тремтячою рукою потягнувся до шашлика.
— Я вчора отакого дурня, як ти, оцією фінкою тільки штрик...
Шашлик випав з рук Бекаса. Він почав крадькома підводитися зі стільця.
— Ти куди?! — гримнув здоровань. — Думаєш, я сам все оце питиму?..
— Я-а-а... д-до т-туалету... — благально пропищав Бекас.
— Потерпи!.. Аристократ!..
Бекас безсило опустився на стілець. Здоровань знову розлив коньяк.
— Бери! — торкнувся рукою до склянки. — Діє скріплююче на шлунок.
Бекас ледве чутно промимрив:
— Вже пізно...
— Слухай ти, старий! А чому ти весь час мовчиш? Ану, заспівай мені щось веселе.
Бекас зробив страдницьку міну.
— Співай! Співай! Я прискіпуватися не буду. Я знаю, що ти не кінчав консерваторії.
У кутку над столиком, де сиділи Бекас і здоровань, попливло пискливо-тремтяче:

— І-гі ні-і-іхто не узна-га-ає,
д-де м-мо-гила ммоя...

— Браво! Ти — як Козловський... А тепер випий.
Бекас благально подивився на здорованя.
— Випий! Я повних пляшок ніколи не розбиваю!.. Це людська праця...
Бекас зблід і зсунувся на підлогу. Здоровань вхопив його за комір, посадив на стілець і почав цідити з пляшки на голову вино.
— Папаня! Воскресни! Ми ж іще сеанс не закінчили...
Той відкрив очі. Побачив над головою пляшку і знову сів у куток.
Здоровань узяв Бекаса за руки і ноги, закинув собі за спину:
— Здається, що вилікував, — сказав він дружині Бекаса, яка чекала його на вулиці. — Гроші ваші не пропали марно. Гарантую: носа більше сюди не покаже. Викликайте швидку допомогу...