"Вчені Брістольського університету купують вошей. По 20 фунтів стерлінгів за штуку. Останнім часом у Великобританії з’явився новий вид педикульозу, який не лікується жодним з відомих лікарств. То ж вирішено зібрати якомога більше матеріалу для дослідів"... (З газет)

" Всяка гидотна кузька любить бруд. У цьому плюгавому середовищі розкошує і в ньому виплоджує своїх гнид..."
(З виступу Вані Молдавана на Всесвітньому симпозіумі з педикульозу).

Отак. Начитаєшся. Наслухаєшся. Надивишся. І думаєш: якої гидоти у світі тільки немає. Є хвороби дуже страшні. А є хвороби дуже бридотні.

Де-де, а у Великобританії – педикульоз. Хто б міг подумати. Воші на голубому Альбіоні. Вітя Царапкін припускає, що це наслідок процесу міграції. Не інакше, як оті невідомі воші – мутовані паразити періоду розвиненого соціалізму в СРСР...

В Україні – інша біда. В Україні зосталися політичні гниди московитських імперських вошей. І також мутовані. Гнида плодить гниду. Найбільше їх скупчилося у місцевих радах деяких регіонів. У деяких так званих партіях, "обществах", "Союзах", "движениях". Тому виникає підозра, "контингент паразитов" нам постійно поповнюють і постійно підгодовують звідтіля, з "центра". Генетично, звісно, їх тягне туди, на " історічєскую родіну". Але вони так присмокталися до тіла України, що інакше не уявляють себе на "вєлікой родінє", як "вместє с малоросієй"...

Тому й не дивно, що своїми гнидавими "двіжєніямі" то "спасают русскій язик", то воюють протів НАТО. То паплюжать Президента. Державу. Національні святині. Ну, проти НАТО, зрозуміло. Де НАТО – паразитам місця нема. А "язик" для того і язик, щоб ним маніпулювати, вішати на вуха локшину, викликати в суспільстві сверблячку.. Нехай, мовляв, суспільство чухається. Будуть руки зайняті, то до них, паршивих гнид, не дотягнуться.

І суспільство чухається. Терпить всю оцю нечисть на своєму тілі. Потурає її гнидавим "двіженіям". А влада наша, українська, ще й охороняє цю погань. Аби хтось до нігтя не притиснув. І одне одного питаємо: " І що ми за народ такий? На нашій шкірі сидять, смокчуть нашу кров, над нами глумляться, а ми ще й оберігаємо їхній спокій?.."

Отакий, значить, ми народ. Гуманний до опупіння. Навіть гниду шкодуємо розчавити. Чи змити зі свого тіла. Віримо в чудеса. Може вона усвідомить, що вона гнида, стане їй соромно і перетвориться, принаймні, на мураху...

Звісно, життя нас навчить бути рішучими і категоричними Очищати свій життєвий простір від нечисті. Хоч , правду кажучи, вчить уже кілька століть. І ті ж самі граблі по тому ж самому лобі. Чи граблі такі м’якенькі, а чи лоб такий твердий? Але ж вічно терпіти оту суспільну завошивленість не будемо. Якесь покоління та скаже: " Г О Д І ! " Проведе "дезинфекцію"...

А поки що Ізя Чачкес радить інше. Виходячи з українського філантропного менталітету, нечисть, що обсіла Україну, продати британським вченим. Звісно, по 20 фунтів стерлінгів за кожну політичну злидню нам ніхто не дасть. Але по тридцять умовних "срібняків", що дорівнюватимуть тридцятьом російським рублям, до яких вони звикли, можна взяти. Бо, здається, що ті політичні гниди, що у нас, і ті невідомі воші, що у них – з одного, дуже відомого усьому світу " Акваріуму"...

7 липня 2006 р.
Хутір "Мозамбік".