На першу сторінку

Євген ДУДАР
«ЄРУНДИТИ» i «ЄРУНДИЦІЇ»

«Пориньте з нами у віртуальну реальність!» — закликало радіо «Ера»...
Я негайно «поринув». І почув:
«Вот откуда пошол Конотоп? Єкатєріна Вторая єхала каретой. Здєсь било болото. І карета, і лошаді потонулі. І она сказала: «КОНОТОП»... Вот і пошло...»
Отак, виявляється, «пошло». Так просто народжуються міста. Так «єрундити» практично відповідають на заклик: «Люби і знай свій рідний край!» А «Ери» цю «єрунду» розповсюджують...

Та що візьмеш з випадкової «віртуалки», яку зустріла «Ера» на вулиці Конотопа? Я свого часу у Кобищі на Чернігівщині зустрів історика. Вчителя-краєзнавця місцевої школи. І він мені, тоді перчанину, на повному серйозі пояснював, звідкіля пішла назва Кобища:

Катерина Друга їхала з Меншиковим. Полягали під дубом робити сороміцьку справу. А оскільки імператриця була ненаситна у цій реальності, то вона сказала Меншикову: «Каб єщо»...

Очевидно, хтось із місцевих нишпорок сидів на дубі. Почув це і трансформував по-своєму: «Коби ще»... Напевне, йому це так сподобалося, що він і село назвав Кобище...

Дуже «єрундований» полтавець пояснював мені, звідкіля пішла назва ріки Ворскла. Під час битви під Полтавою Петрові І у воду впала підзорна труба. І він прорік: «Вор скла»... Я делікатно перепитав «єрундита»:

— А до того ріка, як називалася? Чи, може, й ріки не було?..
«Єрундит» роззявив рот. Йому й у голову не могло прийти, що «до того» ріка мусила мати якусь назву... І, звісно, мала її: «Ворскла»...

Російському слову «єрунда» відповідає українське — «дурниця». Яке й говорить само за себе. Хоча б першим складом: «дур...»

Коли ця «ДУР» у головах недалеких, випадкових «єрундитів» — не страшно. Ще той, згадуваний російський цар добивався: «Даби дурь каждого відна била». Стихійної тупості, очевидно, запобігти не можна. Як і не можна добитися загальноосвіченого суспільства.

Але освіченості істориків, політиків варто було б таки добиватися. Або хоча б — відповідальності. Бо коли «єрундизм» летить з вуст випадкового «єрундита», це принаймні сприймається з усмішкою. Та коли нісенітниця подається «вченим», вона, ця бацила дурості, поступово руйнує здоров'я суспільного організму. Наносить неабияку шкоду.

Ми не раз вже чули казочки «русскіх патріотов» та українських холуїв про «Дікоє полє» південної України. Де нібито ніхто не жив до 17-го століття. І лише о цій порі «русскіє помещікі» почали заселяти його «своімі крєпостнимі»... Правда, «русскім патріотам» вже мало й цих казочок, їм хочеться швидше «укореніться» на українській землі остаточно. І остаточно «подавіть» в головах «наглих хохлов» будь-які думки про те, що вони тут законні господарі. Тому деякі депутати-«русскоязичнікі» українського парламенту з піною на губах «доводять», що «нє било нікакого украінского казачества, а билі банди грабітєлєй. На легендах о которих помєшалісь ультраправиє украінскіє націоналісти...» Чогось ультраскажений «теоретик» даного твердження не згадав ультралівих. Хоча б Леоніда Грача. Який гетьмана цього «неіснуючого» «украінского казачества» Богдана Хмельницького взяв на прапор свого проросійського об'єднання «наследніков». Та чи варто дивуватися. Чи варто вимагати з хруща — м'яса, з барана — сметани, а з дурня — логіки? Може варто було б вимагати, щоб у парламенті незалежної України не було нечисті, яка зневажає український народ, його історію і руйнує саму державність. Та це вже інша сторона медалі. Яку уважно мали б вивчати керівники держави, спеціальні служби. Та й, правду кажучи, українці, які поважають себе, свою історію.

Але... великий поборець «славянского єдінства» російський шовініст Костянтин Затулін запевняє, що українців, як і України, взагалі не існує. Мовляв, Українці — «ето русскіє, коториє жілі на окраінє Россії»...

Як це перегукується із «заходами» Полтавського губернатора, вживаними ще у 1914 р. Правда, про це, як багато про що, мовчать і затуліни, і п'ятоколонники в Україні.

Отже витяг з доповіді губернатора міністру внутрішніх справ:

Пункт 9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Києве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и др. с целью борьбы против украинцев; в газетах указывать тождество великоросов с украинцами и обьяснять, что малорусский язык образовался путем колонизации русского языка в прежнее времена; разъяснять, что Украина — означает окраину России и Польши и что никогда украинского народа не было доказывать необходимость великорусского языка, как общегосударственного и литературного, что малорусский язык, как простонародный, не имеет литературы, ни будущности...

Пункт 10. всеми способами искоренять употребление названий «Украина» и «украинский»...

І ще цікава деталь у пункті 11. «Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению... »

Постаралися таки добряче. Бо деякі «українські» євреї не лише не «примкнули», а ведуть активну боротьбу проти українського руху. Уже українській незалежній державі.

Повернемося до «єрундитів» і «єрунди»... Читаєш, слухаєш їх, і думаєш, на кого розрахована вся оця «єрунда»?.. На кого і на що? На добрі стосунки між українцями і росіянами в Україні? На добросусідські відносини між Україною і Росією?..

Та ні ж! «Братія» працює на утвердження ідеї і думки: що «не било, нет і бить нє может» ні України, ні українського народу. А це — вже дуже серйозно. Бо ідея, кажучи «общепонятною», хоч і «бредова», як «бредові» оті «єрундизми» доморощених «єрундитів». Проте, видно, дуже потрібна теоретикам і практикам « єдіной і нєдєлімой...»

Куштуйте на здоров'я!

Намалював —Валентин ІВАНОВ.
Ідея та наповнення — Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ©, 2007—2012.