З приводу ще однієї телепередачі "Табу"

І знову ми всім хутором "Мозамбік" дивилися "Табу". Оте, де на одному стільці сидів молодий "пан". А на другому -бородатенький "товариш". Дискутували. Куди Україні йти?

"Товариш", яко лівак, казав, що треба "возрождать Союз". Бо "руховские наперсточники от политики" його розвалили.
"Пан", яко нормальна людина, казав, що це глупство. Не треба ні відроджувати "мертвого", ні народжувати нового.

Молодь, яка підтримувала "пана", стояла за те, що Україна має бути незалежною, самостійною.

Пенсіонат, що горлопанив за "товариша", репетував, що "надо немедленно соединяться с Россией..."

До речі, Ваня Ненаю, який, в основному, прописаний в Глевасі, упізнав серед них кількох своїх. І радісно вигукував: "О! Це наш електорат!"..

Отже, з приводу цієї передачі у нас на хуторі відбулася палка дискусія.

Отой бородатенький і його підтримувані в передачі "аргументували", чому треба об'єднуватися з "братским русским народом". У Росії, мовляв, багато українців. Тому єднатися треба зі своїми, а не "з проклятими імперіалістами". Бо якщо Польща "завтра захоче Галіцію", то вони будуть нас бомбити "точечными ударами"...

Політичний експерт хутора "Мозамбік" Ізя Чачкес з приводу цього "аргументу" висловив деякі припущення.

У Росії, в основному, живуть ті українці, яких вивозили до Сибіру, саджали по тюрмах, концтаборах.

В Україні про "воссоединение", в основному, кричать ті, які вивозили і садили.

Якщо їх об'єднати, може відбутися великий мордобій. Непрогнозований.

Щодо "точечных ударов". То ними попахує не так від "імперіалістичного заходу", як від "братерського" Сходу. Чого захоче завтра Польща - ще не знаємо. А "старший брат" вже сьогодні: "Севастополь будет принадлежать России. Это можно сделать силой. Кстати, в России єсть достаточно сил для того, чтобы, как говорится, свой суверенитет..."

Це приміряється "наперсточник" від російської політики Лужков. А ось військовий "наперсточник" Казанцев, погрожуючи зрівняти Чечню із землею за два тижні, чеченські "бандформирования" вже явно порівнює із "западноукраинскими"...

Біда і Західної України і борців за незалежність тоді була в тому, що вся Україна входила до складу Союзу. Червоний терор проти населення західних областей вважався "внутренним делом советского государства". У спецшколах поблизу Москви та Воронежа те "государство" готувало "спецотряды". Під виглядом бандерівців закидало їх у Західну Україну. Ті, під виглядом бандерівців, тероризували населення. А тоді "государство" кидало дивізії НКВД на "борьбу с бандеровским террором" і на "зачистку от бандформирований".

Біда Чечні сьогодні, що вона у складі Федерації. І "точечные" бомбові удари "по террористам" - "внутреннее дело России"...

Отже, союзна петля на шиї України потрібна для того, аби її безкарно додушити. Як душать зараз Чечню. І вся ота "братская любовь", "экономические выгоды", "родственные связи", "общие славянские корни", "общее пространство" - шулерські фокуси "наперсточников" від імперії. Основне: "Тільки дайте себе в руки взяти"... Щоб їм руки розв'язати.

Бородатенький лівацький "наперсточник" у тій же передачі також "аргументував" свої пориви до "Союзу" тим, що Росія добра, взяла на себе світові борги України... Гуманно погодилася на так званий "нульовий варіант"...

Ну, з приводу "боргів" у нас заварилось таке.

Перш за все, хто перед ким має борги? І з якого "нуля" треба починати? Якщо з того "нуля", коли зароджувалося "московское государство", то Росія Україні не сплатить боргів довіку. Якщо з того "нуля", що народився у "буремному сімнадцятому", то Росія принаймні сто років мусила б платити Україні за знищення української духовності; за пограбовані у нас культурні та історичні цінності; за пограбовану нашу землю; за понівечену нашу долю; за десятки мільйонів винищених червоним терором українців; за "вестарбайтерів", які досі заселяють половину Далекого Сходу і всю "Сибір неісходиму" і т.д., і т.д.

Це дуже куценький і дуже маленький рахуночок. Бо якщо "по большому счету", то можна такого нарахувати, що жоден комп'ютер у свою пам'ять не вмістить. Звісно, "комп'ютери" бородатеньких "носителей красного знамени" та ідей "объединения" зі своєю куценькою пам'яттю цього охопити не можуть.

І ще про один "нуль" "бородатеньких" лівачків. Щодо червоного терору. Мовляв, "в истории любого государства были кровавые периоды"... "Катились волны казней"...

А в нашому "самом гуманном государстве" "казни катались" суцільною "волною". Сімдесят років. І. ніхто за це не відповідає. Ось німці. Посадили за грати великих державних чиновників лише за те, що з їхньої вини біля Берлінської стіни загинуло майже тисяча людей- У нас "волньї" червоного терору знищили десятки мільйонів. А ті, хто плив "под красным знаменем" на цих "волнах", сьогодні сидять у студії і репетують: "Союз! Союз!" І бородатенький глашатай зазиває до союзу. Хоч сам заявляє: "Я не хочу, чтобы мы сегодня возвращались назад и снова проделывали этот мучительный, этот кровавый путь"...

То він хоче чи не хоче?! "Союза" хоче, а и пути" - не хоче. А який же "Союз" без "пути"? Безпутний?.. Яка ж ідеологія комуністів без "грабь награбленное"? І "диктатури пролетариата"?..

І що означає "давайте начнем точку отсчета от сегодняшнего дня"? За Криловим: "Забудем прошлое, уставим общий лад"? Але ж вовк є вовк. Він траву їсти не буде. І "стадо" колись таки "тронет"... Звісно, всі ці міркування звучали в дискусіях політологів, економістів, соціологів хутора "Мозамбік". Проте Петя Зябка виклав альтернативну позицію:

"Я за те, щоб Україна увійшла в братній союз із Росією. Бо там, дійсно, живе дуже багато наших. Але тільки після того:

- як українська мова в Росії буде проголошена другою державною;

- як у великій Росії з'явиться стільки українських шкіл, скільки в маленькій Україні російських;

- як у Росії з'явиться стільки україномовних видань, як в Україні російських;

- як на російському телебаченні звучатиме українська мова стільки, скільки звучить на українському російська;

- як в російській армії і на флоті команди лунатимуть українською;

- як в російських вузах викладатимуть і українською;

- як українські морські сили матимуть свою морську базу на Далекому Сході, захищаючи населення "исконно" українських земель "Зеленого клину".

Ну, й основне. Про нашу. "славянскую православную духовность". Про яку так турбувався "глубоковерующий" бородатенький лівак.

Якщо всі православні парафії Росії, Білорусі та України будуть підпорядковані Українській православній церкві Київського Патріархату. Оскільки Святий Володимир хрестив Русь у Києві. Християнство на всі слов'янські землі пішло з Києва...

Словом, як брататися, то брататися!.."