Ваня Молдаван забив мені у голову цвях:

- Держава - це машина, яка служить людині. Ти сам собі цю машину вибираєш. Сам купуєш. Сам обслуговуєш і сам їдеш. Хазяїн - ти. Машина - твій раб...

Я втратив сон. Балдію від щастя. Це якщо "машина" - моя, то всі оті "гвинтики", "шрубчики" - також мої-Очманіти можна. Всі державні чиновники - мої раби...

Порівнюю державну машину зі своїм "Запорожцем".
Кузов - це ніби територія. Багажник - державні комори. Чи банки... У багажнику лежать старі рибацькі штани Вані Молдавана. І - кирзові чоботи. Спадщина кирзової епохи.

З іншого боку кузова - мотор.. Це ніби уряд - Верховна Рада.. Адміністрація Президента... Якщо у чужих машинах мотор спереду і він машину "тягне", то у "Запорожці" навпаки. Мотор машину "пхає"...Але... частіше пхаю я. Бо мотор "барахлить"... Я пхаю, "матюкаю" і сам себе питаю: "Д о к и?!".

У моторі є карбюратор. Це ніби в державній машині податкова служба. Теоретично - економний. Практично - рекет.

Радіатор.. Наче прокуратура. Призваний охолоджувати. А чогось підігріває... Акумулятор. Ніби міністерство праці і соцзабезпечення. Мало б підживлювати. Насправді ж постійно не вистачає напруги...

Ну а кермо - є кермо. Що у моєму "Запорожці", що у машині державній. Функції одні - спрямовувати. І курс більше залежить не від керма, а від того, хто керує. І в якому стані... Але ж мені здається, що у моїй державній машині - дистанційне управління. Хтось нею керує на відстані... І вона весь час їздить "по колу". Як іграшковий трамвай...

Нарахував я у "державній машині" стільки "вузлів" та "механізмів". Що у "Запорожці" не вистачило аналогів. Якщо б кожного державного чиновника прирівнювати лише до шруба, гайки, або ж шплінта, то "тачка", на якій би ви хотіли іх усіх перевезти, буде подібна... Ви авіаносець коли-небудь бачили?.. Уявіть собі, що вся його верхня палуба завантажена шестидесятитонними вагонами-пульманами...Але кожен оцей "шруб", "гайка", чи "шплінт" вимагає персональної "тачки"...! не "Запорожця"... Навіть схрещеного з "ДЕУ"...Кожна адмінзатичка, навіть та, що душею і серцем категорично повернута на схід, тілом тягнеться до "тачки" західної... А всі оці мої "слуги", мої "раби" ще й хочуть їсти... І апетити в них такі, що навіть якби я "Запорожця" обміняв на рівноважний йому шмат золота, їх не прогодую...

Вони ж мене ще постійно переконують, що для того, аби задовольняти усі мої потреби, їх чисельність треба збільшувати...

Скажіть, скільки кінських сил треба, щоб возити мою шестидесяти кілограмову постать? Вірно, вистачає однієї кобилячої... У моєму "Запорожці" - сорок п'ять. А мене переконують, що для моїх потреб, необхідно доукомплектувати ще: паровим двигуном, двома реактивними, трьома електричними, десятьма комп'ютерними блоками управління, п'ятим колесом і вітряком зверху... Бо все це за "світовими стандартами" має випадати на одну "душу населення". І все це має робитися за рахунок тієї душі... І моя "душа" мусить всі вузли, всі гайки і навіть шплінти "змазувати", "відчищати", "заправляти"...

Мені стало лячно!..Майнула думка: відмовитися від всього цього багатства і втекти у джунглі тропічної Австралії. Жити дикуном. Як отой "послєдній герой". Але ж я ще герой не "послєдній". Я ще хочу також мати свою державу. Почуватися у ній господарем... Хоча б таким, як у салоні свого "Запорожця"...

Отже треба бути рішучим. Якщо держава - машина моя, на моєму утриманні, то я маю право її удосконалювати...

Заходжу у найменшу "державну дірку". До найдрібнішого державного "шрубчика". Якщо виміряти його деталями мого "Запорожця", то він навіть не "шрубчик". Він - затичка. Гумова, Від дірки на чохлі запасного колеса. Я не раз задумувався, хто і для чого цю дірку придумав? Очевидно, не було куди віткнути зайву затичку.-.Сидить оця "затичка" за комп'ютером. Ганяє "мотоцикліста" за якимсь "злочинцем". На мене - нуль уваги.

"Певне когось розшукують,-" припустив я. І кинув погляд на прилизану голову "затички". Мої думки ніби вдарилися об клепки порожньої бочки. Зрозумів, що чиновна "затичка" грається у комп'ютерну гру: "Лови злодія"... Прикинув, скільки у "державній машині" може бути комп'ютерів?..
Владно кажу:

- У мене до вас - державна справа....
Затичка ліниво повернула носа до мене:
- Чєво?..
Бачу явно, що ця "деталь"- не з моєї державної машини...
- Очевидно, ви - новий легіонер із російського "Корпусу миру"...
Допомагаєте нам розбудовувати державу?..
- Чєво? Чєво?..
- Не думаю, що у вас - дефіцит інтелекту... Працюєте в установі моєї держави....
- Слиш, хохол! Здєсь не твоя держава, а р у с с к о є а р є н д н о є п р є д п р і я т і є....

Стою наче опльований. Не можу второпати: чи це лише цю "державну дірку" здали в аренду? А чи, може, усю "державну машину"?.. Разом зі мною - її власником?..

З березня 2003р. Київ.