Микола БОСАК
НАЩАДОК ДОВБУША
Гумор. Сатира

ПОЛЮВАННЯ НА ... ОБРАНЦЯ

У нас, як ні на секунду не сумніваюся, і у вас, вибори до парламенту проходили бурхливо. Плюньте мені в ліве око, якщо у вас, як і в нас, висувався лише один претендент. Заліпіть мені з розмаху в праве вухо, якщо ті кандидати не обіцяли всім підряд в обмін на голоси за них показати кіз у золоті. А як отримали мандати і почали ними під скляним куполом мандатити, то згадують про народ лише тоді, коли беруть штурмом трибуну, або стоять в круговій обороні довкола спікера.
Ми весь вік без цих депутатів жили, й нічого. Ну, як вони вже розвелися, що твої колорадські жуки, як обіцяють з кризи вивести і допровадити до Європи, то ми й повірили. А вибрали, то де не було води - тепер і не капне; де котельні не працювали - то й нині виборці зубами цілі увертюри виклацують; де електрику відмикали раз на день - тепер раз на тиждень вмикають.
Зібралося наше село на сходку, вирувало, мітингувало, а тоді давай у мій бік пальцями тикати:
-Ви, Кириловичу, агітували нас за цього кандидата?
-Агітував, - кажу, бо він же в телевізорі частіше від реклами мелькав.
-Так де він тепер?
-Так відомо ж де - в Києві.
-А де ж газифікація села, макуха для ферм, комп'ютер для школи, дороги з твердим покриттям, вставна щелепа для діда Андрія і шиті валянки для баби Пріськи?
-Так відомо ж де...
-Ви в нас, Кириловичу, чоловік грамотний, відповідальний, поганяйте до Києва, і нехай депутат свої обіцянки повиконує, або заберіть наші голоси за нього назад.
Напекли мені в дорогу розсипчастих коржиків на салі, напрягли в печі за заслінкою торбу насіння і я вирушив до столиці. Якби наперед знав, що то за подвиг - свого депутата стріти - краще б політичного притулку аж у Китаї попросив.
Верховну Раду я знайшов швидко, бо її в столиці кожен собака знає. А ось там мене й чекала стіна. Подивитися збоку - то наш законодавчий орган обставлений зусібіч тоненьким невисоким металевим парканчиком. Я б його переліз і штанів у делікатному місці не порвав, але ж кругом у формі дебелі хлопці походжають, які тільки й знають, що : "Ніззя!" та "Нє положено!"
-Та зрозумійте ж! Я ж не депутат, я не можу наказу земляків не виконать! - пояснюю їм у розпачі, а вони тільки головами крутять, ніби від президентських мух відмахуються.
Довелося на ходу стратегію і тактику розробляти, бо там таких, котрі на лови своїх обранців приїхали з усієї України, десятків три набереться. Деякі вже по тижню ждуть, щоб бодай через дорогу ненаглядного уздріти.
Мені ж з першого дня пощастило. Вже наче всі на сесію зібралися, гляну, аж машина зупиняється і наш вилазить. Я ж від радості як закричу на весь Київ:
-Авер'яне Віссаріоновичу, я з вашого округу! Вам від виборців вітання привіз!
Він оглянувся, розцвів на виду, ще й рукою помахав, як ото Брєжнєв було на стіні над мавзолеєм - і юрк за товстелезні двері, що ними не тільки від виборців, а й від татаро-монголів можна уберегтися.
До вечора я його по цей бік вулиці Грушевського ждав, людські вже всі вийшли, а мій яек крізь землю провалився. Чого я його тим привітом злякав, думаю, треба було сказать, що гостинця привіз, мо' клюнув би?
Наступного дня я раненько під парламент. І знову пощастило. Він, мабуть, також чим раніше хотів проскочити, доки мене немає. Бачу, що не спіймаю. Доки він з машини висідав, а охоронці нічого екстримального не сподівалися, я з невластивою моєму віку швидкістю пронісся через вулицю, пермахнув через парканчик - і:
-Добридень, Авер'яне Віссаріоновичу! Я з вашого округу!
-Добрий день! - щиро потис він мою руку. - Я дуже поспішаю, - і фіть за ті ж важкі двері.
А мене охоронці під руки, та на цей бік вулиці, де зона недепутатів.
Гляну, йде колона пікетувальників Верховної Ради з прапорами дрібних партій і транспарантами такого змісту, неначе тим, хто їх несе, вже півроку зарплати не дають і всі пільги прибрали. Я до них. Стали ми в парку перед вікнами законодавців і колядуємо: "Ганьба!" "Депутатам - наше життя!" Ніхто нас не слухає, тільки вряди-годи який червонощокий народний депутат з вікна визирне, і заховається в залі для нашого ж блага нові закони приймати.
Сесія собі йде. Ми собі стоїмо. Нікуди ніхто не поспішає, а чого ж - століття тільки почалося. Розпитали мене пікетувальники про мої митарства і уклали ми такий бартер: я з ними кричатиму і транспарантом махатиму, коли телевізійники їх зніматимуть, а вони допоможуть мого зловити.
Зняли нас на всі телеканали, які в Україні є. Тоді хлопці обірвали полотнища транспарантів від держаків, скрутили з них аркан, ждемо. Аж ось виходять обранці на свій двогодинний обід. Тільки я в свого пальцем ткнув, як одна група пікетуючих від Маріїнського палацу, а друга з вулиці Грушевського прямо з-під коліс машин як кинуться його заганяти, як заулю-люкають. А давнонеоплачуваний пролетар зозла як пошпурить аркан...
...Ех, такий жаль! Сантиметрів десять всього не вистачило. Міліціонера спіймали, а наш Авер'ян - стриб у авто - і пишіть листи дрібненьким почерком.
Невдача дуже вплинула на мій менталітет. Без ніякої надії прилемзяв наступного ранку до скланокупольного будинку. Дурнісінько простовбичив півдня, з сумними думками не знати чого побрів у парк навпроти кабміну, що ото позаду парламенту. Ноги самі чомусь туди понесли. Гляну - а з "чорного ходу" мій обранець на всі боки сторожко виглядає, щоб до машини непомітно добігти.
Мене ніби хто шилом у м'яке місце. Я з-за кущів - стриб до нього! Хвать за полу! Він би, звичайно, при такій вгодованості втік, залишивши полу в моїх руках на сувенір, але пожалів дуже дорогого піджака.
-Змилуйтеся! Дві лекції у вузах, три зустрічі з бізнесменами, чотири презентації з фуршетами! - запхикав він.
-А ви, золотий мій, змилуйтеся: обіцяли дорогу, газ, комп'ютер, валянки... - почав я перечисляти накази виборців.
-Та хіба ж ви дошкільнята? Це ж такий передвиборний піар був!
Як почув я те слово - випустив полу. І оком не змигнув, а він уже тільтки закурів машиною. От тобі й гуманіст, захисник народу, політична еліта... А я повірив. Якби знав, що воно таке "ге", хіба б радив землякам за нього голосувати?
Вже п'ятий захід пікетувальників змінився. Вже депутати на канікули роз'їхалися, а я все стою під парламентом і думаю: чи мені назад в село піарити, чи таки просити політичного притулку в Китаї?

До змісту