На першу сторінку

Микола БОСАК
НАЩАДОК ДОВБУША
Гумор. Сатира

КОРОЛІВСЬКА СІЄСТА

Пані Грицанючка галопом доїла вівсяну кашу і, вже вмикаючи телевізор, залпом випила кефір з чотирикутного пакету. Розпочинався відповідальний матч за вихід до Ліги чемпіонів. Грав її улюблений королівський клуб "Реал", і вона хвилювалася так, як не хвилювалася й перед першим побачення зі своїм другим чоловіком.
Футболісти сфотографувалися і розсіялися по полю. Суддя свиснув - гра почалася. Хіба гра? Футбольна симфонія!
Пані Грицанючка хутенько присунула до себе телефон і набрала номер:
- Алльо! Зоя? Ти дивишся? Бачиш, скільки сьогодні людства? Який сектор не покажуть, ніби насіння в соняшнику одне біля одного натикано. Ти ж за "Реал" болієш? Молодець. А то я б про тебе була поганої думки. Для мене людина, яка футболу не любить - тільки небо зря коптить.
О!.. О!.. Дивись, як Макнаманен мчить! Який дриблінг! Пас праворуч!..
Зоя! Тобі голкіпер як? Ікер Кастіліас? Я вмираю. Що ноги! Що брови! Прямо плейбой світового футболу. Я в середу здуру в театр попхалася. Нудьга - чорна! Артисти неінтересні, якісь наче сонні. Кутових не подають, штрафних не забивають... Ноги моєї в тому театрі більше не буде!
О!.. О!.. Ой мамочко!.. Цить! Г-о-о-о-л!!!
Пані Грицанючка так заревіла, що в усьому дев'ятиповерховому будинку собаки від переляку позабивалися під дивани, і не було засобу, яким їх можна звідти виманити.
Поволі глядачі на трибунах вгомонилися. Заспокоїлася й пані Грицанючка. Вірна своїй багаторічній традиції, відзначила перший законний гол законною пляшкою пива. Не їхнього "Амстелу", а нашого "Оболонь". Гра на полі набирала такої динаміки, що куди там смакувати - довелося опорожнити одним духом. І знову до телефону.
- Алльо! Зоя? Ти дивишся? Як наші пресенгують! Як давлять! Коли Рауля збили, мені у серце так штрикнуло, думала й валер'янка не поможе.
Зоя! Тобі Луші Фіго як? Ну ноги! Ну статура! Кажуть, що іспанські чоловіки в ліжку - ураган. Зоя! Признаюся, що якби мене Фіго поцілував, або хоч на полі звалив - усе на світі віддала б. Навіть золотого персня із штучним діамантом не пожалію. Крокодилу вкусити за сережку дозволю.
О!.. О!.. Хух, пронесло! Мало нам не забили. Я тобі що про Ікерчика говорила? От молодець! Звідки не влуплять, а він - хвать! Нам якось замість премії квитки на балет видали. Ну, скажу тобі, тут артисти жвавіші ніж у драмі. Поняття про дриблінг мають, бігають по сцені прудко. Але ж у них ні воріт, ні м'яча. Та й глядачів мало. У них якби хоч один Ікер з'явився - стіни публіки не витримали б.
Ти тільки подивися, як Макнаманен помчав! Прямо як наш Шевченко. Пригадуєш: "Мілан" - "Ювентус", 25 тисяч болільників, 30 спеки, 2 : 0? Як Андрійко тоді забив! Ну то й що, що української мови не знає? У нас уже був один Шевченко, який знав. А це ще хай і такий побуде.
Ой мамочко!.. Цить! Г-о-о-о-л!!!
Пані Грицанючка засиренила так, що в усьому будинку з переляку під диван до собак полізли й їхні господарі. А вона, задоволено потираючи долоні, на законній підставі за законний гол відчинила другу пляшку "Оболоні".
Другий тайм проходив не менш напружено. Що то, коли справжні майстри м'яча на полі!
- Алльо! Зоя? Ти ще дивишся? Яка гра! Яка динаміка! Яка інтрига! А тренер, ну, де Боске, стоїть як стовп, хоч би тобі однією бровою повів. Та й то правда, нащо, як 2 : 0.
Глянь на цього арбітра! Які в нього криві тонкі ноги - повиривать би та по морді за такі ноги! Чого він до Луіша присікався? Попався б ти мені в темному завулку! Я оце...
О!.. Цить! О!.. Г-о-о-о-л!!!
Пані Грицанючка заверещала так, що із стін обсипались всі плакати футбольних клубів Європи, а з міста на тиждень раніше вилетіли в ірій пернаті.
3 : 0 - це вже свято. Пані Грицанючка повмикала світло в усіх кімнатах, на кухні і навіть у ванній, запустила веселу музику, пов'язала на шию великий бант, кінці якого волочились по підлозі. З третьою пляшкою "Оболоні" вона закружляла по хаті - бачили б іспанці, вони б нею гордилися. Аякже, коли виграє королівський клуб - настає радість в усьому світі.

До змісту

Куштуйте на здоров'я!

Намалював —Валентин ІВАНОВ.
Ідея та наповнення — Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ©, 2007—2012.