Микола БОСАК
НАЩАДОК ДОВБУША
Гумор. Сатира

СОЛОВ'ЇНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

До Диканьки, де ще сам князь Кочубей заснував філіал раю - Бузковий гай - злетілися гості з усіх-усюд. У краватках, у "бабочках" і просто в сорочках на голо - мистецька голота. Звістка про перший всеукраїнський солов'їний фестиваль зібрала митців від Одеси до Карпат.
Вимогливе журі задля більшої об'єктивності сіло в кущах, аби не бачити солістів, а лише чути. Виконавці, для ще більшої об'єктивності мали співати також у кущах. Лише публіка, запаморочена запахом бузку, що пінистими валами накочувався зусібіч, розмістилася на галявині з ніжною травневою зеленню. В перших рядах, як нині скрізь повелося, олігархи з довгоногими секьюретицями та охороною. За ними представники влади і зверхники культури. Далі середній прошарок простого народу. А в самому кунці та по боках - пролетарі, люмпени і всюдисущі школярі.
Елегантний конферансьє уклонився публіці й виголосив:
-Перший номер за жеребом дістався солістові з Житомирщини! Вітайте!
-Тьо-о-ох, тьо-ох, тьох!.. - відразу понеслося з бузкового куща.
Вступ був явно затягнутий. Співак старався, але належної висоти так і не здолав. Або він ще дуже молодий, або в болотистому краї на нього сирість вплинула, або ще не натренувався.
-Під другим номером виступає представник Львівщини! - повідомив ведучий.
Цей витримав паузу, набрав у легені повітря і видав кілька таких верхніх "фі - і", "...і - ть", що публіка аж роти відкрила. Проте в цілому виступ був так собі. На Львівщині вже три доби не вщухає дощ, то промочив лапки і горло, а це для співака рівнозначно катастрофі.
-Представляю вам митця із Золото - то - но - ші! - прочитав з дощечки конферансьє.
Ну цей і втнув! Прямо як у пісні "Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, а-я-я, ох-ох!" Він, не визнаючи кордонів, літав не тільки над Золотоніським, а ще й над Чорнобаївським районом, від Дніпрових заплав - до лісів, над просторими полями й вишневими садочками. Оця вся широта й відбилася в його голосі. Як тьох-тьохне! Як свистоне! Як заллється..! Публіка зомліла від захоплення і на траву повалилася. Дуже гарно впоралися з конкурсною програмою солов'ї з Боярки, Гадяча, Тростянця і Петриківки. Опішнянський і місцевий диканський таке витворяли, нече показилися. То вгору аж під хмари потягнуть, то замруть на мить, а тоді такими зливами нот посиплють, що не тільки в мистецтвознавців, а й у членів журі серця зупиняються, а хід думок переплутується. Ніхто в цілому Бузковому гаю, а до середини змагань під'їхало ще кілька автобусів з Потави й Сум, не сумнівався, що гран-прі відхопить диканський, бо він краще підготувався, та й акустику гаю краще враховує, співав то з бузкового куща, то з глибини тернового.
Але конферансьє знову вклонився:
-Завершує конкурсні перегони соліст із Козина під Обуховом!
Якби ж то хто підготував публіку, сказав, що це ж той Козин, де дача Анатолія Солов'яненка. А то без підготовки почали слухати, а він... Ні, в природі такого не може бути. Це або з космосу, або з казки, а мо', з чиєїсь фантазії. То тьохне, немов на вечорниці гукне! То засвистить, ніби дражниться! То затріскоче! Заллється дрібно-дрібно, з розгону голосом шугоне під сонце та як вдарить чистим кришталем, переливом!
-Люди добрі! Та що ж він з нами робить? - закричав конферансьє.
А він намотує душі на найтонші струни і тягне в небо! Калатає в серце, що воно аж не витримує! Журі в обмороці. Публіка в трансі. А він дає! А він витинає! Мабуть таки в Анатлолія Солов'яненка вчився! Або в столичній консерваторії. Та за ним же Ла Скала, Метрополітен-опера плачуть!
Оцьому й віддали гран-прі.
Завершилося змагання. Але над всіма розквітлими садами, над всією Україною лунають солов'їні співи. То вони на другий всеукраїнський фестиваль готуються.

До змісту