На першу сторінку

Микола БОСАК
НАЩАДОК ДОВБУША
Гумор. Сатира

НАЩАДОК ДОВБУША

Пилип Оскарович почовгав до магазину по хліб і молоко. Якщо хтось думає, що його пенсії вистачає ще й на балик та чорний кав'яр з цитриною, то нехай хоч ніде про це не каже. Дід на такі делікатеси тільки й міг подивитися у вітринах нового магазину під самою станцією метро. Мабуть дуже круті бізнесмени його спорудили, бо впоперек дороги поставили - і не хочеш, а зайдеш.
А вже що наїдків та напитків там з усіх країв заморських: навряд чи в багатьох царів такі на столі бувають. Тут же невідомо для кого, але є.
Намилувавшись м'ясними, рибними й сирними багатствами, Пилип Оскарович став у куцу чергу до хліба. Але тут євродвері з гуркотом розчахнулися і до магазину ввірвалися богатирі з автоматами в руках, в чорних масках на головах - тільки очі люттю палають.
- Всім на підлогу! - гаркнув середній, мабуть, начальник.
Люди здивовано позирнули на них, здвигнули плечима. Та коли ватажок випустив понад головами автоматну чергу і горілчані пляшки з вітрини розбризнулися навсібіч склом і запаморочливими градусами, продавці беркицнулися на підлогу по той бік прилавку, покупці - по цей. У дуже незручній позі гепнув на холодні кахлі й Пилип Оскарович. Він ще помітив як ватажок порухом дула автомата послав сподвижників за лівий і правий прилавки до кас. А далі вже бачив лише чорні спецназівські ботинки ватажка перед своїм обличчям - на правому шнурок обірваний.
Нападники шаруділи гривнями, потім подалися у підсобку до сейфа. А в Пилипа Оскаровича починало судомити від холоду хребет.
"Пропади воно все пропадом. Пенсія мізерна. Життя тяжке. Баба уїдлива. Як так жити, то встану, хай краще застрелить", - подумав дід і почав зводитися на ноги.
- Лежать! - гаркнув нападник.
- Синок! Якби ж це в Євпаторії на гарячому піску, я б лежав. А на холодному мій хребет не витримує, хоч ти й застрель його.
- Ветеран? - прогримів ватажок.
- Ветеран.
Мафіозі кивну дулом у бік дверей, мовляв, шуруй.
- Синок, я б пішов, так як повернуся без хліба, то стара мене самого з'їсть.
Ватажок кивнув одному в масці і той подав діду хлібину й батон.
Пилип Оскарович побрів до виходу мимо вітрин з баликами, копченнями, колесами сиру, окатими оселедцями.
- Синок! - Я отаку копчену рибу вже не пригадую коли й їв, - тицьнув на золотисту красуню з далеких морів.
Той, що шарудів за прилавком, кинув діду в торбу рибину.
- ...І отакої кримської мадери давно не куштував.
До торбинки шуснула й пляшка мадери.
Вже біля самісіньких дверей Пилип Оскарович звів очі на шикарні коробки цукерок.
- Синок! - нічого в світі моя стара так не любить, як солодощів від "Світоча".
Ватажок сам схопив з вітрини розквітчану коробку цукерок, шпурнув діду в торбу і так сердито тупнув ногою, що той прожогом вискочив на вулицю й отямився аж дома.
Через тиждень Пилип Оскарович швендяв у справах в центрі міста. По всьому забрів у гастроном, бо стара загадала олії купити. Тільки знайшов відділ з олією, як євродвері з гуркотом відчинилися і до магазину влетіли три богатирі з автоматами і в чорних масках.
- Всім на підлогу! - гаркнув середній.
Після автоматної черги по пляшках перелякані покупці й продавці повірили, що це не бойовик, розстелилися по кафелю. Уклякнув пляцком і Пилип Оскарович. Доки грабіжники трясли касу, дід роздивлявся підлогу біля себе, сусідів на ній, наткнувся поглядом на чорні спецназівські ботинки - на правому шнурок обірваний.
- Синок! - радісно підвівся Пилип Оскарович. - Ти мене не впізнаєш? Магазин біля метро пам'ятаєш?
- Ну! - невиразно муркнув ватажок розбійників.
- Так моя стара дякує тобі за солодощі від "Світоча". Каже, що ти не інакше як нащадок Довбуша.
- Хто такий Довбуш? - грізно запитав ватаг.
- Синок! Ти, мабуть, у школі погано вчився. Довбуш - це народний месник; він у багатих награбоване відбирав і бідним роздавав.
- Ну, так чого нада? - запитав командир.
- Погнала стара по олію "Чумак". Ми тільки вітчизняного виробника підтримуємо.
Асистент у масці подав через прилавок довгу пластикову пляшку рафінованого "Чумака", а за нею навздогін ще й коротку оливкової.
- Синок! - Так усі горілку "Гетьман" хвалять, а я й краплі за все своє життя не скуштував. Чи не можна оту сизу пляшечку?
До торбинки мелькнув "Гетьман" за 80 гривень, а за ним ще й коньяк "Дніпро" за 188.
- До такої випивки оселедець на закуску, мабуть, не годиться, - ніби сам до себе філософськи мимрив дід.
У торбинку полетів добрячий шмат рожевої на зрізі, ніби ранкове небо на сході, шинки. За ним - палиця сервелату і бляшанка шпротів.
Відчуваючи ніяковість за свою жадібність і зухвалість, Пилип Оскарович ввібрав голову в плечі й посунув до виходу.
- Папаша! - ніби вистрілив грізний ватаг.
Дід приречено обернувся.
- А про Довбуша твоя стара гарно сказала. Передай їй від мене.
Він зняв з вітрини коробку цукерок "Світоча" такої величини, як екран телевізора, на якому рекламу показують. Потім не дулом автомата, а вказівним пальцем поманив діда до себе і на вухо прошепотів:
- У вівторок о десятій гастроном на новому масиві чиститемо. Приходь, папша!

До змісту

Куштуйте на здоров'я!

Намалював —Валентин ІВАНОВ.
Ідея та наповнення — Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ©, 2007—2012.